Раніше чи пізніше, але у квітні про початок навігації тут писали завжди, допоки Дніпром ходили як баркаси рибалок, так і пароходи, а потім й теплоходи. Вирішив поділитися для “Нової Доби” “весняним” дописом краєзнавець Борис Юхно.

Цікава публікація 85-річної давнини. Мене не так здивував текст, в якому опосередковано згадується багатовіковий водний шлях Дніпром, Вільшанкою і Россю та на той час ще актуальний на ділянці Черкаси – Мошни (хоча, очевидно, добряче замулений), а фото нової пристані у Черкасах. Цілком капітальна будівля, не дебаркадер якийсь. Тільки от де вона була – питання, бо на відміну від згаданого нижче плану Едм. Івановського, «сталінської» карти нашого міста ніколи не бачив. До речі, зауважте на меті поновлення сполучення з Мошнами. Тож квітнева стаття з 1934 року.

«Дніпровський водний транспорт відограє велику роль в обслуговуванні району. Через Черкаську пристань проходить до 25% всього вантажу міста, при чому вантажообіг пристані дорівнює 131 тис. тонн, в той час, коли в навігацію 1931 р. вантажообіг складав 65,8 тис. тонн. За звітний час на Черкаській пристані проведено значні роботи для покращення обслуговування пасажирів. Збудовано новий вокзал, поліпшено обладнання вантажного двору.

У 1933 році за ініціативою пристані було організовано водне сполучення по р. Вільшанці з селом Мошни, що значно поліпшило перевозку з мошенської частини району с.-г. продукції та заготовельних контингентів, зокрема хліба.

Пристань Черкаси з цілком задовільними показниками підходить до районного з’їзду Рад. Тоді, коли в 1931 р. план по вантажообігу було виконано лише на 50,8%, то в 1932 р. на 81,4%, у 1933 такий виконано вже на 116,7%, та в 1934 р. – на 104%. Собівартість навантаження 1 тонни в 1934 р. складає 83 коп., або на 9,8% нижче плану, та на 9,1% нижче попереднього року.

blank

Пристань має невідкладні завдання – це поширення її території, поліпшення приміщень для зимівлі команд. Виробничому району “Українлісу”, Лісосплаву, “Заготзерно” та всім організаціям району необхідно матеріально допомогти пристані в роботах по розчистці річки Вільшанки та налагодити нормальне сполучення з мошенською частиною району. За допомогою обласних організацій ми мусимо найближчого часу це здійснити».

Принагідно вже й про дебаркадери, про які я легковажно сказав «якісь». Цікаві і вкрай потрібні споруди. Хто їх пам’ятає? Ці маленькі вокзальчики на воді для того, аби річкові пасажирські «малолітражки», – «Ракети» і «Метеори», – з ризиком сісти на мілину не підходили надто близько до берега. Ну й щоб трап на пару десятків метрів щораз не кидати.

У 1950 – 1970-ті роки дебаркадерів було багато. Мало не в кожному побережному населеному пункті, де зупинявся річковий народний лайнер. До відкриття пасажирського вокзалу в Черкасах восени 1962-го дебаркадер заколисував пасажирів, а без твердої основи мав він таку характерну особливість, і на нашій воді.

blank

…Довго шукав інформацію про дебаркадери в старих газетах. Та, вочевидь, ці непретензійні інженерні споруди видавалися кореспондентам настільки елементарною штукою, що про них не писали. Але таки знайшов, хоча як завжди буває – не вони мене на той момент цікавили. Перед вами замітка у «Черкаській правді» від 15 вересня 1957 року.

«З 1954 року Черкаський судноремонтний завод почав будівництво металічних дебаркадерів, призначених для обслужування пасажирів приміського сполучення. Дебаркадер – це плавуча споруда з залами для пасажирів, дрібних вантажів та іншими службово-побутовими приміщеннями.

Цими днями колектив заводу на честь 40-річчя Великого Жовтня добився нової виробничої перемоги: достроково завершено будівництво дебаркадера №Д-205, який експлуатуватиметься на одній з пристаней Дніпра. На будівництві цього дебаркадера відзначилися тесляр М.Комасько, трубопроводчик І.Крижанівський, слюсар Л.Ван, електрики О.Колодочка, М.Шулешко. На корпусних роботах працювала комсомольсько-молодіжна бригада на чолі з В.Савченком. Завдяки сумлінній і злагодженій праці колективу дебаркадери здають тільки з відмінною оцінкою».