Мій тато пішов з сім’ї, коли мені було 7 років. Для мене це було щось незрозуміле, адже я дуже сильно його любила. В один день все змінилося, він зібрав речі і вийшов з квартири. Більше він не з’являвся на порозі нашого дому.
Мама пояснювала, що просто так буває. Що розлюбили один одного. А я почувала себе винною, все думала, що я не так зробила. Пізніше, вже, будучи дорослою, я знала, що у тата була інша жінка, яка чекала від нього дитину. До неї він і пішов. Бачитися вона заборонила нам, а він і сперечатися не став.
Мама отримувала аліменти, працювала. Не можу сказати, що ми голодували – нам вистачало грошей. А ось уваги мені не вистачало – мама вічно на роботі, а ввечері прибирання, готування, прасування – не до мене.
Коли мені було 10 років, то мама вдруге вийшла заміж за дядька Степана. Вітчим відразу мені не сподобався і я його не злюбила з перших днів. Я вважала, що мама спеціально вигнала тата, щоб привести в будинок іншого. І хоча минуло три роки відтоді, все одно вважала, що вона спеціально все це зробила. Вітчим до мене ставився добре, незважаючи на мої викрутаси. Він намагався налагодити зі мною стосунки, але я все згадувала тата. А тато не дзвонив і не бачився зі мною.
Будучи вже підлітком, я вирішила знайти батька. Я придумала собі, що мама просто його не пускає до нас. Батька я знайшла, працював він в тій же автомайстерні, що і в той час, коли жив з нами. Роботу на відміну від сім’ї він міняти не хотів. Пам’ятаю, як прийшла до нього – він впізнав мене не відразу. Коли ж нарешті впізнав, то я зрозуміла, що не буде тієї зустрічі, що я собі нафантазувала.
Мій батько не кинувся мене обнімати. Він взагалі виглядав чужим і відстороненим. Я все таки обійняла його, і почала розповідати, як я скучила.
Але він відсторонив мене і сказав, щоб я йшла.
– Зараз дружина моя прийде! Мені не потрібні неприємності ще через тебе, – ошелешив мене мій рідний батько. І продовжив:
– Ви мені не потрібні. Скажи своїй матері, щоб не посилала тебе більше до мене.
Додому я прибігла сама не своя, не втрималася і розповіла вітчиму. Пам’ятаю. Як він обійняв мене і сказав: «Десь вибуло, десь прибуло. На жаль, так буває. Ну я ж тебе люблю».
Коли мама прийшла додому, то вперше побачила, як ми з вітчимом дивилися фільм, сміялися і об’їдалися морозивом. Поїздка до мого батька стала нашим секретом. Коли я закінчила школу, то захотіла поступити в університет, але на безкоштовне так і не змогла вступити. Пам’ятаю той відчай, який у мене був на душі. Сиділа ввечері за столом і мовчки їла вечерю.
– Чого сумна така? – запитав вітчим.
Я з ним поділилася своїми переживаннями, адже тепер через рік тільки знову пробувати.
Він встав з-за столу і вийшов, повернувся зі стопкою грошей. Виявилося з першого дня нашого спільного життя, він відкладав гроші дочці на навчання. А дочкою для нього була я. Пам’ятаю якою я в той момент була щасливою. Поки я вчилася в університеті, не стало мами.
Але з вітчимом ми не перестали спілкуватися, коли я вийшла заміж і у мене народився син, то він часто приїжджав поняньчитися, а нас відправляв з чоловіком провести час удвох.
Але якось дядько Степан захворів. Я без вагань взяла відпустку, щоб доглядати за ним. І в цей момент мені зателефонував рідний батько, просив приїхати, йому потрібна була моя допомога, так як він теж занедужав. Я не вагалася ні хвилини – поїхала до свого справжнього батька, дядька Степана.
Адже саме він виховував і дбав про мене 20 років. Я рідному батькові була не потрібна, а вітчим робив все для мене і мами.
Фото ілюстративне – Photy.
