У дитинстві мені майже ніхто і ніколи не говорив про любов. Але не тому, що не любили. Навпаки, я ні секунди, ні дня, не сумнівалася, що мене люблять, і що планета крутиться навколо моєї талії, як хулахуп. Просто ми про це не говорили.
І я не здогадувалася, наскільки це важливо, приємно і зворушливо, поки одного разу, бабуся, висунувшись майже по пояс у вікно, не вигукнула мені вслід, коли я вже повертала за ріг: “Я люблю тебе!”
Не знаю, що на неї найшло, але цей день для мене став особливим. Минуло вже більше двадцяти років, а я пам’ятаю його в найдрібніших деталях.
Пам’ятаю, як сонце, спіткнувшись об сусідній будинок, порізало двір на дві частини. Сиву бабусину голову, що залишилася в тіні. Волосся стягнуте простою чорною гумкою в куций хвостик. Синю літню сукню, що демонструвала шорсткі від сонця повні руки. Бабуся сперлася на підвіконня і схвильовано вигукує:
“Я люблю тебе!”
Вигукує так, ніби довго згадувала, що саме важливого забула сказати, а потім згадала, але пізно. І вона поспішатла, щоб знову не забути.
А я стою щаслива, і мені тільки сімнадцять.
Можливо тому, чи з якоїсь іншої причини, дотично пов’язаної з американським кінематографом, де всі один одного люблять з ранку до вечора, я майже щодня кажу чоловікові і дітям, що люблю їх.
Моє “люблю” має безліч відтінків. Наприклад: “сьогодні мені дуже сумно, але я люблю тебе, і від цієї думки мені стає трохи веселіше” (зрозуміло, більшу частину цього монологу я промовляю про себе). Або – “у мене сьогодні гарний настрій! Я люблю весь світ, але особливо тебе”. А, може: Я люблю тебе. Щось мені страшно, але я хочу, щоб ти знав, що я люблю тебе “.
Вчора це було романтично-мрійливе “я люблю тебе”.
І тиша.
Година проходить, друга Пальці мої нервово барабанять по клавіатурі. Нарешті, ближче до вечора я не витримую і пишу: “І чого ти мені не відповів?”.
Відповідь гідна того, щоб його процитувати.
У відповідь на моє романтичне я отримую: “Я був зайнятий. Але ж ти і без того знаєш, що мої почуття до тебе симетричні”. І смайлик – дужка.
Автор: Мірія.Г.
Фото ілюстративне.
