Ізраїльський журналіст Леон Вургафт: Уряд морально не готовий до нової війни з арабами

Триває черговий виток арабо-ізраїльського конфлікту, найпотужніший за останні щонайменше сім років, а то і з часів Другої Ліванської війни 2006 року. За п'ять днів по Ізраїлю було випущено близько двох тисяч ракет, ізраїльська армія відповідає бомбардуванням Сектора Гази. Також тривають арабські виступи в змішаних арабо-єврейських містах, їхні сутички з євреями і з поліцією.

Журналіст, уродженець України Леон Вургафт, який живе в Ізраїлі протягом останніх 22-х років, поділився з Depo.ua своїми враженнями і роздумами. 

- Перш за все, як психологічно сприймаються обстріли на особистому рівні, серед звичайних людей?

- Я живу на півночі країни, в Хайфі, яку поки що не обстрілювали. Але що таке ракетні обстріли, я знаю на особистому прикладі. В перші 2-3 дні завжди переживаєш весь спектр почуттів – шок, тривогу, відчай, злість, роздратування. Цього разу особливо, оскільки обстріли значно інтенсивніші, ніж були раніше. 400-500 ракет на добу, поділені на 15-20-хвилинки з 80-100 ракетами, з метою пробити ізраїльську Протиракетну оборону. Ну а потім приходить ще страшніше почуття – звикання.

Ти просто починаєш реагувати автоматично і діяти, ніби це твоя особиста армійська операція. На вулиці навіть в тихі хвилини завжди дивишся, куди можна зайти в разі обстрілу, де сховатися, де південні, а де північні стіни. В автобусі намагаєшся сідати ближче до дверей. Вдома звільняєш шлях до захищеної бетонованої кімнати (у нових будинках такі обов'язкові за законом, в більшій частині старіших також побудували, особливо в районах, що розташовані близько до кордону).

Читайте також - Бомблять не за розкладом: Як ізраїльтяни іронізують над обстрілами

- Загалом народ як реагує? Прислуховується до вказівок і ховається у сховищах або бетонованих кімнатах, чи не реагує на небезпеку?

- Ховається та прислуховується. На всіх чотирьох головних телеканалах щонайменще 18 годин на добу - суцільні студії новин. І в кожній студії сидить представник армійської Служби тилу, постійно в режимі реального часу озвучуючи вказівки для різних регіонів. Іноді вказує постійно знаходиться у сховищі, іноді – близько до нього, іноді дозволяє повернутися до звичного життя. І люди виконують, оскільки вже давно бачать, що це реально рятує життя.

- Який стан справ з взаємодопомогою людей в такій ситуації? Чи є випадки мародерства?

- Взаємодопомога на високому рівні. Багато сімей з півночі країни пропонують прихистити у себе людей з півдня. Звісно, родичі завжди кличуть. Частина мешканців південних міст поїхали на північ. Літнім людям, що залишилися, часто допомагають, привозять їжу. Про випадки мародерства в цій кампанії я не чув. У попередніх були поодинокі. Один-два.

- А як щодо компенсацій за шкоду, заподіяну ракетами, ремонту?

- Така компенсація передбачена. Як і компенсації бізнесменам за втрати через закриття бізнесу під час війни. Їх розмір представник держави визначає в кожному випадку окремо. Проблема в тому, що за це відповідає податковий департамент. А такі департаменти у всіх країнах однакові. Витягнути з них хоча б копійку складніше, ніж домовитися з ХАМАСом. Тяганина і суперечки забезпечені. Навіть суди можливі. А компенсації бізнесменам передбачені лише в тому випадку, якщо сама Служба тилу наказує закрити бізнес на час війни.

Наразі такі компенсації для мешканців Тель-Авіва та околиць не передбачені в будь-якому вигляді, оскільки раніше він ніколи не був під постійними обстрілами. Швидше за все, його включать в список. Але знову ж таки, там наказали поки що закрити лише школи, а не бізнес.

- В чому на твою думку причина поточного витка конфлікту?

- Причин насправді багато. Зміна адміністрації в США з, мабуть, найбільш дружньої до Ізраїлю в історії (Трамп визнав Єрусалим столицею Ізраїлю, - ред) на недружню. І вже точно значно менш активну та впливову. Чергове перенесення виборів в Палестинській автономії. Її керівник Махмуд Аббас скасовує їх вже 12 років, (а керує вже 16), і ХАМАС, який вважає, що переміг би на виборах, почувається затиснутим і намагається самоствердитися іншим шляхом. В самому ХАМАСі були вибори два місяці тому, і вони закінчилися вельми непереконливою перемогою. Також потрібне самоствердження.

Крім власних причин, ХАМАС бачить і ситуацію в Ізраїлі. За останні два роки вибори в ізраїльський парламент відбулися чотири рази, уряд було створено лише одного разу, і він протримався лише півроку. Останні вибори відбулися у березні, і уряду досі немає. Розриви між партіями та їхніми виборцями дуже великі, аж до ярої ненависті. Праві проти лівих, релігійні ортодоксальні проти російськомовних, євреї проти арабів. Також більше двох років не було Генерального інспектора поліції. Ця служба в глибокій кризі у всіх аспектах.

Тому ХАМАС і вирішив завдати удару. Він бачить слабкість ворога.

- В Україні багато хто сприймає ХАМАС як аналог бойовиків "Л-ДНР"…

- Справді, схоже. ХАМАС силою захопив владу у Секторі Гази 13 років тому, вигнав, посадив до в'язниці або перебив чиновників Палестинської автономії та опозиціонерів. Відтоді він встановив диктатуру без будь-яких виборів (крім своїх внутрішніх), без свободи слова та виступів. І він відкрито декларує головною метою знищення Ізраїлю. Також, як і "ДНР" з "ЛНР", він отримує політичну підтримку від Росії. Її міністр закордонних справ Сергій Лавров днями заявив про повну підтримку дій ХАМАС. Фінансову ж підтримку він отримує від Ірану та Катару.

Крім того, чимало грошей в Газу переводить Західна Європа. На гуманітарні цілі. Але до таких цілей ці гроші не доходять.

- Як Ізраїль збирається вирішувати проблему? Чи збирається захоплювати Газу, можливо, з подальшою анексією, як це було з Голанськими висотами?

- Думаю, що ні. На Голанах майже не було населення, тому там легко було закріпитися. А тут регіон з чи не найбільшою щільністю населення у світі.

Хоча й більшість єврейського населення країни таке підтримує. Якщо згадати, що ізраїльська армія закінчила постійне перебування в Газі в 2005 році, йшла з Південного Лівану в 2000-му, а у відповідь на це отримувала не мир, а терористичні організації під боком з тисячами ракет, то здається логічним, що потрібно повертатися. Але керівництво країни не готове на таке. Це буде коштувати великих жертв серед солдат, засудження міжнародного співтовариства, буде і протест чималої частини самих ізраїльтян.

Навіть наземну операцію ані уряд, ані армія не хочуть проводити. Вони до неї не готові. Перш за все морально. Та навіть, наприклад, вимкнути світло або воду, які Ізраїль постачає Газі (і за які Газа не платить), не бажають. Більше того, десять днів тому дозволили переказ грошей в Газу з Катару, а також пального, будматеріалів тощо. Хоча спочатку хотіли заблокувати, відчуваючи, що щось починається. Але спробували задобрити.

- Також повідомляється про арабські виступи в Єрусалимі та інших містах Ізраїлю.

- Так. Власне, з Єрусалиму все і почалося. Тригер завжди один – "євреї загрожують мечетям на Храмовій горі". Під це й починаються сутички, погроми, підпали. Ну і ХАМАС та інші терористичні організації як "захисники Єрусалима" починають. Напруга в Єрусалимі та містах зі змішаним арабо-єврейським населенням відчувалася вже більше місяця. Вже відбувалися поодинокі атаки на євреїв, а тепер це розвинулося до бунту. За потенціалом – найпотужнішого з 2000 року і навіть більше.

Такі виступи називають арабським словом "інтифада", що означає "повстання". Перша почалася в 1987 році, друга – у 2000-му. Цю ще офіційно не назвали Третьою інтифадою. Також операція проти Гази поки ще вважається операцією, а не війною. Втім, і обидві Ліванські війни також спочатку вважалися операціями.

Власне, ця проблема значно серйозніша, ніж ракети. У місті Лод в десяти хвилинах на авто від Тель-Авіва Ізраїль практично втратив контроль над ситуацією в перші дні. Та й нині, попри стягнуті великі сили поліції, не можна сказати, що відновив. Там вже спалено чотири або п'ять синагог, десятки автомобілів та ізраїльських прапорів (замість яких висять прапори ХАМАСу). В поліцейських стріляють. Загалом по країні підпалено з десяток поліцейських дільниць. Також були спроби лінчування. Десятки – проти євреїв, кілька – проти арабів.

У моєму місті Хайфі, в моєму кварталі щовечора араби палять шини, кидають каміння, намагаються підпалювати автівки. Позавчора розбили камінням вікно в автобусі і поранили одну людину. І поліція не здатна це зупинити.

- Доволі дивно таке чути…

- Причин такої слабкої реакції влади чимало. Про стан поліції я вже згадував. Причому подейкують, що вона ще й, скажімо так, не зовсім чиста. Крім того, їй скували руки. Останніми роками в Ізраїлі йде запекла боротьба між виконавчою владою та судовою. Конституції в країні немає, кодексів законів недостатньо. Судова система дуже ліберальна, її вироки занадто м'які. Вона не дозволяє застосовувати силу і відпускає погромників. В них навіть не можна стріляти з вогнепальної зброї. А гумовими кулями та сльозогінним газом багатох не розженеш.

Коли юридичний радник уряду забороняє застосування армії та вогнепальної зброї в цих містах, і навіть сама армія в Газі перед кожним ударом запитує своїх юридичних радників, коли прем'єр-міністр змушений вмовляти поліцейських діяти жорстко і не боятися судів, обіцяючи юридичний захист, воювати важко.

Також три з чотирьох ізраїльських телеканалів і три з чотирьох найбільших газет мають ультралівий ухил. У них завжди в усьому винен Ізраїль і євреї, а араби завжди жертви. І вони працюють не у вакуумі. Їхню думку підтримує певна частина єврейського населення Ізраїлю.

Якщо підсумувати прямо, то ізраїльтяни правих поглядів, яких, на мою думку, переважна більшість, вважають, що суди і преса прямо працюють проти Ізраїлю і ненавидять його, а начебто правий уряд боїться власної тіні. Ізраїльтяни ж лівих поглядів звинувачують в ескалації уряд і вважають, що прем'єр-міністр Біньямін Нетаньягу спровокував цей конфлікт, щоб зірвати створення парламентської коаліції його супротивників з арабськими партіями і втриматися при владі. Розриви між правими і лівими справді величезні і є стратегічною загрозою існуванню держави.

- Чи справді стільки арабів повірили тому, що євреї загрожують мечетям Єрусалима?

- Справа в тому, що більшість ізраїльських арабів ніколи не вважали себе частиною Ізраїлю. Попри високий рівень соціального забезпечення, медицини і освіти в Ізраїлі, вони вважають за краще бути частиною Палестини, Гази, Сирії. Вони хочуть арабську державу зі столицею в Єрусалимі, хочуть владу ісламу. Хочуть бути частиною арабського світу з його особливими "скрепами". Хоча, зазвичай, вони сидять тихо і обмежуються словами.

І сам Ізраїль дуже мало робив для їхньої інтеграції та контролю. Немає контролю над їхніми програмами навчання, соціальними та релігійними службами. Це дозволило їм розгорнути антиізраїльську пропаганду і культурно та ментально збудувати стіну між собою та Ізраїлем. Немає боротьби з мафією, з незаконною зброєю. Тему боротьби з цим висували вже самі арабські партії, волаючи про катастрофу. Останнім часом в арабському секторі було багато сутичок між кланами, перестрілок, замовних вбивств. Тож земля там горіла ще до поточних подій.

Читайте по цій темі: Пекло перед фіналом: Чому операція Ізраїлю проти арабів навряд чи переросте в сухопутну війну