З Петром ми були знайомі ще з самого дитинства. Разом ми з ним в дитячий садок ходили, а пізніше й в один клас. Але наші батьки чомусь не заохочували нашу дружбу, а, скоріш за все, навпаки.
Я постійно влаштовувала якісь неприємності, а Петро, якось так завжди виходило завжди був в усьому винним. То ми ганяли по вулицях на велосипедах у пошуках пригод, то лазили в сусідські садки разом.
Ми дорослішали з роками дуже швидко, роки минали. І мої витівки ставали вже не такими нешкідливими. Одного разу, вже в підлітковому віці, я вмовила свого Петра на те, щоб він “запозичив” у батька машину. І ми провели чудовий день, катаючись по полях за містом, ті часи були цікавими і радісними для нас.
Повернулися додому ми в той момент, коли розгнівані батьки збиралися на пошуки своїх дітей, яких давно не було вдома. Вони навіть не подумали про те, щоб заглянути в гараж. Тому, коли ми під’їхали на автомобілі, то вони і геть розгнівалися.
Ох і перепало нам тоді від своїх рідних, але як завжди, винним виявився лише один Петро. Відтоді, хоча це зовсім не дивно, контроль над ним був таким, що він не міг зробити без татового схвалення жодного кроку.
Мама у нього була людиною незвичайної доброти. Якось вона сказала, що дружба між нами, це справжнє кохання. І втручатися в наші стосунки непотрібно. Але батько Петра хотів, щоб я зникла з їхнього життя на завжди і більше ніколи не з’являлася, адже через мене лише одні неприємності. Тепер я усвідомлюю, що мене вже тоді сприймали, як майбутню невістку. У старших класах всі знали, що ми одружимось. Якесь таке враження було у всіх.
Так і вийшло. Коли ми навчалися в інституті, ми розписалися, відгуляли пишне та велике весілля, на яке ми запросили багато друзів та родичів, щоб вони розділили з нами нашу радість.
Щедрі родичі обдарували нас затишною квартирою. І зажили ми з чоловіком розкошуючи по-справжньому.
Ми з чоловіком не сиділи вдома. Гуляли в клубах або ходили в кіно, театри. Фінансову незалежність, незважаючи на те, що були студентами, знайшли відразу. Я давала приватні уроки з іноземних мов для учнів, а мій Петро дуже добре знався на комп’ютерному обладнанні і за його послугами стояла черга, тому він без роботи теж не сидів.
З часом все перетворилося в звичайне життя. Зараз я розумію, що була не права, але тоді я думала інакше. Петро мій дуже гарно заробляв, багато працював, а я весь час була незадоволена ним без будь яких причин. Він мріяв про дітей, а я не хотіла зв’язувати себе дітьми. Я ще була молодою і хотіла кращого життя, я вважала, що в мене ще все попереду.
Після моєї чергової суперечки, я захотіла розлучитись, не знаю чому мені не вистачало, але я була наполеглива і Петро погодився на розлучення. Всі мене намагалися відмовити, але я так вирішила.
Після розлучення наші стосунки не припинилися, а скоріше навпаки, стали ще сильнішими. Раз на тиждень ми з колишнім чоловіком зустрічаємося на нейтральній смузі. Потім проводимо разом час, а на ранок знову розбігаємося. Наш секрет дуже скоро розкрили, адже всі все помічали та розуміли.
Рідні та знайомі дивуються – чого не вистачало нам в колишніх стосунках, до чого було розлучатися, якщо, по суті, ми не можемо одне без одного, ми звикли жити разом. Ми й самі не розуміємо, що з нами відбувається.
На сьогоднішній день, я дізналася, що чекаю дитину. Своєму Петрові поки нічого не сказала, тому, що не знаю, що мені далі робити, який вибір в житті зробити, та чи будемо ми разом, як з’явиться дитина.
На сьогоднішній день я не думаю, що готова стати матір’ю, хоча мій Петро був би дуже хорошим татусем для дітей. Можливо, хтось дасть мені добру пораду. Чи варто повертатися до чоловіка? Я іноді сама не розумію, для чого сама зруйнувала нашу сім’ю, можливо чогось не вистачає, або я була погана дружина.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
