Мені 56 років, у мене є син. І син, і невістка живуть в іншому місті (тільки уже не разом), за 300 кілометрів від мене. Нещодавно я зібралася до них в гості, думала, що хоч кілька днів у них побуду, але мене навіть до хати зайти не запросили.
Звичайно, я все розумію: Марія ображена на Сергія, не дуже красиво він з нею поступив. Але я тут причому? Я їй ніколи нічого поганого не робила. За що вона так зі мною? Я приїхала побачитися з онукою, за триста кілометрів тягнулася з сумками до них, а мене навіть в будинок не запросили! Не те, що ночувати не залишили – навіть чаю не запропонували! Посиділи на майданчику у дворі – і все!
Сергій розлучився з Марією кілька місяців тому, бо зустрів іншу жінку. За 10 років, які син прожив з Марією, у них не було дітей, а тут три роки тому народилася внучка, їм би радіти, але вони вирішили розлучатися.
Сергій винен, я його не виправдовую. Йому стало нудно в сім’ї, з дружиною, яка повністю занурилася в довгоочікувану дитину. Тому він і знайшов собі іншу. Таємне швидко стало явним, Марія зібрала валізу і дитину і виїхала з квартири Сергія, до батьків. Зараз Сергій платить непогані аліменти, хоча з дочкою ніяк не спілкується, з колишньою дружиною тим більше.
Але я в цьому ніяк не винна! Змусити його я не можу, він доросла людина, хоча і наламав дров. Але з онукою спілкуватися мені дуже хотілося б! Я подарунки їй накупила на день народження – три роки виповнилося нашій красуні.
Поїхати я вирішила, бо все як не подзвоню, то невістка сухо відповідає мені, що все нормально – і ставить слухавку. Нічого не треба, каже…
Дітей у сина, скоріше за все, більше не буде, цілком може так статися, що дочка Марії буде моєю єдиною внучкою від єдиного сина. Я постійно про це думаю!
Я дуже хотіла напроситися до внучки на день народження, розмови про це почала задовго, але Марія відповідала ухильно, що широко святкувати вони не збираються, гостей не чекають і не кличуть. Умов влаштовувати свято у них немає –живуть у трикімнатній квартирі з батьками і братом-студентом.
Але я вирішила приїхати. Купила подарунки на досить значну суму, хотіла побачити, як дитина радіє. В результаті мене навіть не запросили в будинок! Марія з донькою вийшли на подвір’я. Холодно, вітер, дощ накрапав. Внучка мене вже не пам’ятає, звичайно, за матір ховається.
Я кажу, я подарунки привезла, Марія давай відмовлятися, я вже й не знала, що робити. У підсумку вона взяла пакети, ми постояли півгодини на вулиці під дощем, і я пішла в готель, куди мені вказали, а Марія з донькою – додому! Навіть на чай не покликали. Ось хіба я заслужила таке? Я їй нічого поганого ніколи не робила, навпаки, завжди допомагала.
Ну як Марія не розуміє, що не зважаючи на те, що син пішов від неї, я залишилася бабусею для їхньої дитини. Причому бабусею, яка хоче допомагати і спілкуватися. От навіщо відмовлятися від цього?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
