fbpx

– Міланочко, ти нас навіть не помітиш, – запевнила майбутня свекруха. Нам жити поки що, як бачиш, ніде. Виділи нам хоч найменшу кімнату доки ми з власним житлом не визначимось

Я ніколи не мріяла про весілля. Тоді як мої подруги марили білою сукнею, вальсом Мендельсона і гостями, я вважала це все пережитком минулого. Кому потрібні всі ці умовності? Ось подивіться, яка я лялька в цьому пишному весільному платті! Захоплюйтеся мною! Б-р-р-р-р.

Коли я зустріла свою другу половинку, то хотіла прожити з ним все своє життя. Але для того, щоб бути щасливою мені не потрібна була каблучка на пальці. Через рік наших зустрічей мій молодий чоловік запропонував вийти за нього заміж. Я так відреагувала, що мій хлопець подумав, що мені погано. Не такої реакції він очікував від мене. Напевно, інша б з писком бігала довкола і в думках вже складала список запрошених гостей, але тільки не я. Я м’яко сказала, що люблю його і хочу бути з ним, але запропонувала не поспішати і пожити поки разом.

Ми з’їхалися. Все було чудово. Я переконалася, що це той чоловік, якого я шукала. Його батьки жили в своєму будинку в нашому ж місті. Але одного разу у них сталася пожежа, майже весь будинок згорів. Ми запросили пожити їх з нами, поки вони не відновлять житло або щось не придумають інше.

Вони виявилися дуже приємними людьми. Мама мого милого була зі мною люб’язна і шаноблива. Я зрозуміла, що витягнула щасливий квиток.

Через півроку мій цивільний чоловік повторив спробу одружити мене на собі. Він знову запропонував зіграти нам пишне весілля і пообіцяв купити найкраще весільне плаття. Знайшов чим спокусити! Ну чому вони вважають, що ми всі настільки примітивні? Навіщо воно треба це торжество. Я відповіла, що спочатку треба назбирати гроші на весілля, а потім вже повернутися до цієї розмови. Мій обранець погодився, а я зітхнула з полегшенням.

І все у нас було прекрасно і добре, аж поки майбутня свекруха не дізналась про наші пани. Ніби хто пальцями клацнув і пані змінилась до невпізнання. У моєму ж домі вона почала ненав’язливо мене виховувати. Спочатку це було щось типу:

— Ой, а ти переш у пральній машині. А я спочатку руками усі речі перу, аби плям не лишилось, а вже потім в пралку. Спробуй, одразу різницю помітно.

Я звісно посміхалась і навіть не відповідала, але вона не здавалась. Далі, мене вже вчили прибирати їсти варити і квіти поливати. От тридцять років живу і нічого не вмію, як виявилось.

— Міланочко, ти ж заміж хочеш. Колишні звички потрібно залишити в минулому і вчитись бути порядною дружиною.

От саме ця фраза і стала останньою. Я прямо і чітко сказала їй, що порад не просила і у своїй “порядності” сумнівів не маю. Тут же забігає мій майбутній чоловік і починає мені доводити, що так з його мамою говорити ніколи і нікому не дозволить.

— Якщо ти хочеш увійти у нашу родину, то повинна притримуватись і наших традицій. Пошана до старших у нас на першому місці, дорогенька.

Я відчула як останні краплі самовладання покинули мене. Спокійно і по складах попросила усіх трьох звільнити мій дім протягом найближчої години.

Ну що я можу сказати? Як виявилось мені в житті ой як пощастило саме тим, що я не вийшла заміж.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page