З Ангеліною ми познайомилися, коли я лежав в стаціонарі. Вона працювала медсестрою, була турботливою та уважною. ми з нею стали спілкуватися, часто зустрічалися, вона була цікавою людиною.
Декілька місяців минуло. Ангеліна почала скаржитися мені на свою роботу, казала, що вона дуже втомлюється. Я запропонував їй звільнитися з роботи, якщо робота втомлює і не приносить жодного задоволення і хороших заробітків, можна знайти якусь іншу роботу.
Я тоді достатньо заробляв. В мене на роботі нам завжди своєчасно давали гроші. Тому я і вирішив: нехай Ангеліна спокійно шукає ту роботу, яка буде їй до душі і приноситиме гарні гроші.
На той час я жив зі своєю мамою в двокімнатній квартирі. Ангеліна тіснилася маленькій однокімнатній квартирі разом зі своєю мамою і маленькою донечкою Іринкою від першого шлюбу. Мені неодноразово приходилося бути їхнім гостем, я часто приходив до них. З Іринкою ми одразу знайшли спільну мову. Я купляв їй багато-багато іграшок, якими ми потім разом бавилися і гуляв з нею, щоб Ангеліна могла трішки відпочити.
Прийшла осінь. Ангеліна розповіла мені, що в неї дуже старе та діряве осіннє взуття, зараз у неї немає грошей, тому вона не має змоги купити нове, то попросила, щоб я купив їй фірмові шкіряні чобітки. Звісно, що я погодився. В середині жовтня у Ангеліни був день народження. Я подарував їй сертифікат у найкращий СПА-салон нашого міста, вона була дуже вдячною мені.
Час минав, а пошуки роботи Ангеліни не давали результатів. Моя мама отримала у спадок ще одну квартиру, однокімнатну. Минуло більше, ніж пів року, як ми почали зустрічатися. Нарешті я наважився познайомити Ангеліну зі своєю мамою.
Ангеліна навідалася до нас у неділю. Мама спекла смачний яблучний пиріг.
Ми сіли за стіл пити чай. Під час розмови мама запитала, які у нас плани на майбутнє. І тут Ангеліна сказала таке, чому я дуже здивувався: вона сказала, що хоче вийти за мене заміж, але у нас немає свого житла. Тому моя мама повинна переїхати у крихітку квартиру, а нам віддати цю, двокімнатну. Моя мама була ображена від такої наглості. Вона відразу повідомила, що це її власна квартира і переїжджати вона точно не буде. Вона хотіла запропонувати нам переїхати жити в однокімнатну, але тепер вона ще подумає над цим. Я був не приємно вражений словами Ангеліни.
Ми так і не оселилися разом. Ми ходили на концерти, гуляли нічним містом, вечеряли у хороших ресторанах. Я часто приходив в гості до Ангеліни і її донечки.
Одного разу Ангеліна сказала мені, що в неї немає гарної і модної сумки, а стара вже така поношена і вийшла з моди давно, їй соромно перед подругами. До слова, та сумка, що хотіла Антоніна, коштувала більше 300 доларів. Я сказав, що постараюся назбирати потрібну кількість грошей і купити їй сумочку, адже зараз у мене таких грошей немає. Але Ангеліна залишалася незадоволена, що я відмовив їй. Вона почала просити, щоб я взяв кредит в банку і купив сумку якнайшвидше.
Я був категорично проти цього: я не люблю бути перед кимось у боргу і тим паче брати кредити у банку, ще й на якусь там сумку. Так я і відповів Ангеліні. Ця відповідь дуже засмутила її і вона образилася на мене.
Три дня після нашої розмови, я зателефонував Ангеліні і запросив її у кіно, а вона мені на це сказала:
– Андрію, вибач мене, але нам потрібно з тобою розійтися. Ти дуже хороша і турботлива людина, але в тебе немає грошей. Мені потрібен багатий чоловік!
Ми розійшлися. Але вона мені подобалася. Зараз у мене пролітають думки, можливо, дійсно варто мені піти в банк, щоб взяти кредит і купити їй ту сумку.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
