Поліні зараз трохи більше 30 років, вона заміжня, має сім’ю – чоловік та двоє дітей, які ходять в садочок.
Поліна дуже добре справляється з двома своїми дітьми, при цьому встигає ще й на роботу ходити, смачно готувати і непогано тримати порядок в будинку: завжди у неї скрізь чистота та краса. Успішна жінка, у якої все виходить і все добре ладнається.
При цьому мало хто знає, що сама Поліна досі ніяк не може вибачити свою матір.
Мама у Поліни – хороша, добра, чуйна та співчутлива людина, але, виходить так, що більше для чужих людей ніж рідних.
Для якихось своїх подруг, сусідок, двоюрідних сестер колег, далеких знайомих, з якими колись там в якомусь році в молодості разом відпочивали в санаторії за путівкою, які отримували від від профспілок – мама буквально може зробити все: і допоможе, і дізнається, і в стаціонар прийде з курячим бульйоном, і грошима виручить, і переночувати пустить до себе, якщо буде так потрібно, та хоч тиждень живіть. Загалом, до неї звертаються всі, вона жодного разу не відмовила і не відвернулася.
Але коли справа стосується своїх рідних дочки та онуків – мама особливо й не спішить до них – ось таке у неї розуміння цікаве.
Мама живе на сусідній вулиці від доньки, але в гості до онуків бабуся ніколи, особливо, не приходить. Молодший, дворічний, син Поліни її навіть встигає забути від зустрічі до зустрічі, і кожного разу по-особливому перший час на незнайому жінку похилого віку, рідкісну гостю в їх домі, яку ніби вперше бачить перед собою.
Якби рідна бабуся надумала взяти малюка на руки, можливо, він би і відмовився. Але мама Поліни до дітей особливо і не лізе, сторониться їх. Гратися з ними і гарно проводити час, або приготувати якогось смаколика абсолютно не в її стилі, вона стоїть осторонь, лише поговорити з ними може.
При цьому вона охоче сидить з сином сусідки. Просто в порядку дружньої взаємодопомоги, та й шкода людину, їй немає кому допомогти. Бабуся для чужих людей, як добрий ангел – і чай зварить, і книжку почитає, і від запропонованих матір’ю дитини грошей відмовиться: ось ще, мовляв, не вигадуй, вам більше ці гроші потрібні, скільки там мені треба. У тебе що, зайві, чи що? Тобі он маленьку дитину ще потрібно на ноги ставити. Люди повинні виручати один одного!
Сусідка радісно дякує, а донька в цей час зі своїми дітками сама сидить вдома.
З одного боку, мама начебто і не зобов’язана допомагати, адже дорослі люди, окрема сім’я, вона має повне право жити своїм власним життям для себе і робити так, як душа забажає. І ображатися не можна на неї. Але Поліні все одно прикро. З чужим дитям бабуся, значить, сидить, а свої – хоч що хоч.
Виходить так, що просто мамі ніколи допомагати рідним дітям, і вона не вважає за можливе відсунути свої справи в ім’я допомоги своїй рідній доньці і її сім’ї.
Людей підвести вона не може і в найгіршому сні. Позавчора у неї було одне, вчора інше, сьогодні он у сусідки дитина занедужала, вона завжди напоготові, якщо комусь знадобиться її підтримка.
Всі знайомі, хто знає маму Поліни, вважають, що жінці дуже пощастило з ненькою. Мама все знає, все вміє, за чужою дитиною он як пригледіла – за своїми там, напевно, і взагалі нагляд на вищому рівні. Ага, як би не так.
Причому, так було завжди, ще з самого дитинства.
Мама і раніше запросто могла віддати куплену для дочки, але ще не подаровану річ випадково забіглій подрузі з дитиною – ну як це той малюк піде з дому без гостинця, у нього он настрою зовсім немає, плаче? А тоді, в пору дефіциту, купити потім таку ж ляльку або таку вдруге було можливо не завжди.
Мама могла годувати свою сім’ю макаронами і розпеченою на сковорідці вже несвіжою ковбасою – не викидати ж дефіцит, – а гостям дістати з холодильника свіжі делікатеси, про існування яких в будинку Поліна навіть і не здогадувалася.
І так у всьому, куди не глянь, одне і теж.
Поліна й досі не може зрозуміти. Чому мама так робить? Хіба так можна? Вона все рідше водить онуків до бабусі, а та ніколи й не запитає про них, їй ніколи, вона спішить на допомогу іншим.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
