Після того, як ми з чоловіком нарешті накопичили на перший внесок і таки купили власну квартиру, ми вирішили організувати новосілля та покликати близьких родичів. Серед них була сестра мого чоловіка, яка почала надто розхвалювати квартиру та розглядати кожен кут. Це одразу здалося нам із чоловіком дивним.
Через кілька днів після новосілля вона прийшла до нас у гості і зізналась одразу з порога, що трохи зголодніла і не проти перекусити. Я була не проти, бо дуже хотіла поговорити з кимось.
Однак потім вона почала з’являтися все частіше, і щоразу просила чогось смачненького, адже після пар дуже вже їсти хотіла. Далі більше. одного разу з подругою заскочила і так по- хазяйськи накрила на стіл, що я й слова мовити не встигла.
— Марусю, – питає у мене, – А ти їстимеш? У нас ще дві пари на вечір ми цілий день нічого не їли.
Я стою і не знаю, чи сміятись мені, чи вже щось говорити. Дивлюсь як зникає наша з чоловіком вечеря і вмовляю себе, що це родина, що так бути і повинно. Ввечері розповіла чоловіку, разом посміялись, але наступного дня я попросила сестру чоловіка попереджати, якщо вона приходитиме, тим паче якщо буде не сама.
Дівчина все зрозуміла і виправилась. Уже через тиждень зателефонувала і сказала, що у них відмінили пару, тому вони прийдуть, вірніше вже під дверима. І чому я не запитала хто це “вони”?
Відчиняю двері, а на порозі чоловік з десять студентів. Залетіли дружною компанією. Один пельмені варить, інший бутерброди мастить, а третій на гітарі грає уже.
Того ж вечора ми з чоловіком поїхали до його мами для серйозної розмови з нею і сестрою. Хотіли пояснити, що і до чого і що наша квартира не студенський гуртожиток. Те, що ми поруч з інститутом живемо не означає, що готові приймати чужих для нас людей.
— Марусю, Пашо, – відповідає вислухавши нас свекруха, – Я сама їй казала, щоб до вас ішли. Ви ж там поруч. Що супу не насипете тарілку, чи каші не маєте. Якщо справа в грошах, ось, – кинула на стіл кілька папірців у п’ятсот гривень, – Вже краще хай у вас, ніж у парку, чи десь на якійсь дитячій площадці. Та й хіба це часто? Раз у тиждень можна. І ви і вони молоді. Я б раділа а не жалітись бігала.
Розмови, самі розумієте, не вийшло. Я тоді зателефонувала особисто сестрі чоловіка і сказала, що завжди рада її бачити. Одну. Попросила зрозуміти, що в наш час незнайомців приймати якось трошки лячно. Попросила зрозуміти і не ображатись.
Тиждень минув. Сестра чоловіка щодня приходить поїсти, але вже сама. Вона прекрасна дівчина і з нею весело. Щиро сподіваюсь що так буде і надалі.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – забороненнго.
Головна картинка – pexels.
