Мені 62 роки, я пенсіонерка. Як тільки я пішла з роботи, я віддала синові свою двокімнатну квартиру, а сама переїхала в свій будиночок в селі. І не просто впустила їх з невісткою туди жити, а оформила дарчу на сина, про що зараз дуже шкодую. Вся справа в тому, що тепер невістка не рада бачити мене в моїй же квартирі.
От на минулому тижні мені потрібно було поїхати в місто, то я попросилася переночувати до своєї подруги. Ніна, з якою я товаришую вже багато років, ще відразу мене попереджала, мовляв, не роби дарчої на сина, в свій час він все отримає у спадок, як годиться.
Але я собі тоді так подумала: я пенсіонерка, тепер мені не треба щодня їздити на роботу, то ж мені байдуже, де жити, а діти не будуть за оренду платити. Я тоді сина попередила, що приїжджатиму з ночівлею час від часу: подруги в мене тут, та й справи якісь періодично треба вирішувати.
Син як одружився, невістка з самого початку не захотіла жити з батьками, ні з своїми, ні зі мною, тому вони спочатку квартиру винаймали, на оренді і народився і мій онук. От я і вирішила віддати їм квартиру. Син рішенню зрадів, навіть невістка змінила до мене ставлення, стала мамою називати.
Я спочатку думала їх просто впустити жити, а там видно буде. Але син приблизно через 4 місяці сам запропонував, мовляв, а давай оформимо квартиру на мене? За дарчою, у такому разі ти можеш не переживати, що житлова площа буде поділена коли-небудь, а я почуватимуся господарем, а то живу все одно, як на оренді.
Квартира ця мною куплена була, вже, коли я вдовіла. До цього ми з чоловіком працювати їздили з області від моєї мами. Усі подруги мене відмовляли від дарування, мовляв, навіщо? Зараз ти господиня, а подаруєш — проситимешся у свій же дім переночувати. Але я не послухала.
Майже одразу після оформлення документів, я помітила, як змінилося до мене ставлення з боку невістки, коли я приїжджала та залишалася ночувати. Приїжджала я не часто, на місяць від сили разів зо два. А потім мені невістка і вимовила.
– Що Вам вдома не сидиться, це я можу зрозуміти, – заявила вона мені. – Невже Ви не розумієте, що нам у свій вихідний хочеться і вдвох побути, і гостей до себе покликати? Нічого не можемо. Начебто чоловік у своїй квартирі живе, а почувається квартирантом: будь-коли господиня заявитися може!
Ось тобі й подарувала квартиру… Я до сина, що за справи? Ми ж домовлялися з тобою?
– Мамо, – каже, – ну ти теж маєш зрозуміти. Я думав, що домовляємося і ти приїжджатимеш раз на півроку чи рік, ти чи не щотижня нас навідуєш, нам спокою немає ніякого, живемо і не знаємо, можемо ми гостей покликати чи самі в гості піти?
– А чим я заважаю вам в гості ходити? – питаю. — Ну і йдіть, я постіль собі постелити і чаю налити цілком можу.
– Ще чого не вистачало, – обурилася невістка, – щоб у мене вдома, де скрізь мої речі, без мене стороння людина господарювала! Хороший подаруночок синові мама зробила: квартира твоя, але я коли захочу приїжджатиму і ночувати! Краще продовжували б на квартирі жити!
Я пробувала потім і дзвонити за тиждень до приїзду, мовляв, збираюся, можна? Але у них постійно якісь відговорки. То саме в ці вихідні свати до них приїжджають, то зустріч з друзями, то ще щось.
– Скасуй дарування, – радить мені моя подруга Ніна, – нехай син з невісткою собі самі на житло заробляють.
Але я так не можу, це ж до суду треба йти, та й на якій підставі скасовувати? Син рідний ночувати не пускає? Соромно… Ось така ситуація.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
