Мені 60 років, я щаслива бабуся двох онуків. У мене є дочка, яка подарувала мені внучку. Також є син, який потішив мене внуком. Мої діти для мене завжди були найважливішими в житті, а тепер я так само люблю і внуків.
Тільки от невістка ображається, що її сина я люблю менше, ніж онучку від дочки. Все тому, що йому на день народження я подарувала всього 500 гривень, а внучці місяць тому я подарувала тисячу.
Внукам я і справді подарувала різні суми. Але хіба грошима можна виміряти любов? Я просто вважаю, що повинна допомагати своїй доці. Віра весь день працює, крутиться як білка в колесі. Зять теж постійно на роботі.
От я коли можу, тоді веду дитину в школу, на гуртки якщо треба. І зі школи забираю до себе, навіть уроки допомагаю зробити, щоб дочка ввечері ще ці питання не вирішувала. У неї і без того багато роботи – випрати, прибрати, зварити, до наступного дня підготуватися.
У мене вільного часу багато, то я допомагаю доньці з дитиною. Так робить більшість моїх подруг. Саме через це невістка і ображається. Вона теж вийшла на роботу, і їй потрібен хтось, хто буде водити і забирати сина зі школи, робити з ним уроки.
Син з невісткою сподівалися, що я буду їм допомагати так само, як і Вірі. Але на двох дітей у мене часу немає. Я і так ледве з внучкою справляюся.
Зрештою, у невістки теж мама є, і це її святий обов’язок – своїй дитині з внуком допомогти. Але сваха моя дуже себе любить. До того ж, вона ще десь працює, тому і прикривається роботою, мовляв, я зайнята, мене не чіпайте.
Свою маму невістка не чіпає, а до мене в неї купа претензій. Чому з дитиною не допомагаю? Чому грошей менше на день народження дала?
Не знаю, як їй пояснити, що внуків я люблю однаково. Але допомагати буду лише дочці, бо мені так виглядає правильніше. А їй нехай допомагає її мама.
Ну хіба я не права?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
