Познайомилась свекруха з онуком лише через два тижні. Казала, що швидше не могла, оскільки застудилася. Я пропустила крізь вуха. Нехай там. Але все ж надіялась на краще. Не тут то було. Того дня вона прийшла не попередивши, і трішки приділивши часу Володі, вона попрямувала на кухню, де на неї чекав Іван
У Івана це вже другий шлюб. З Лілею, першою дружиною, у них є спільний син Златан, якому вісім років.
Я не бачила нічого в цьому поганого, та й любили, і любимо ми один одного. Чоловік відразу ж мені сказав, що буде дбати про сина, щоб я була готова до їх спільних зустрічей час від часу.
Грошей Іван приносив додому достатньо, тому нічого проти я не мала. Як не як, а це його рідна дитина.
Через пів року після нашої розписки, у нас з’вилася спільна дитинка. Синочка ми назвали Володимиром, оскільки з’явився саме в цей день.
Любові Івана хватало на всіх, нічого не можу сказати. А ось свекруха, Лідія Павлівна, чомусь незлюбила нашого сина з самого початку. Вона навіть на виписку не прийшла, хоча я особисто її запрошувала. До того ж це була неділя, і вона точно не була зайнята.
Познайомилась вона з онуком лише через два тижні. Казала, що швидше не могла, оскільки застудилася. Я пропустила крізь вуха. Нехай там. Але все ж надіялась на краще. Не тут то було.
Приходила Лідія Павлівна до нас вкрай рідко, і то була з Володею декілька хвилин, а потім йшла на кухню, і чаювала з сином.
Коли минуло трохи часу, і сина можна було з кимось залишити, щоб навіть той самий манікюр зробити, чи вії наростити, я стала телефонувати свекрусі, щоб виручила мене (живе вона в сусідньому будинку). Але та все знаходила якісь відмовки.
А згодом я дізнаюсь, що в цей час вона просто гуляла зі своїм старшим онуком.
Заради Златана Лідія Павлівна готова на все, навіть змінити давно заплановані плани, а ось посидіти годинку-дві з Володею вона не може.
Я розуміла, що свекруха дуже хотіла, щоб Іван помирився з колишньою, і вони разом виховували б сина, але тут на горизонті з’явилася я, і всі плани рухнули.
З суботи на неділю останнім часом Златан ночує у бабусі. Вони грають ігри, ходять в кіно. Словом, не життя, а казка.
Але ж як так може бути, щоб одного онука так любити, а до другого їй байдуже?
Я вже й говорила на цю тему з Іваном. Він сам не розуміє, чому мама так поводиться, але вмішуватись в цю ситуацію він не хоче.
– Почекай ще трішечки, може все зміниться. Як не крути, а Володя ще маленький. Може вона дійсно боїться залишатися з ним на одинці.
Але куди дальше. Сину вже три роки. Це ж не немовля!
Недавно я дійшла висновку, що Лідія Павлівна взагалі не хоче бути бабусею для нашої дитини. Вона не хотіла сидіти з ним ні з хворим, ні зі здоровим. Сходити на прогулянку? У бабусі голова крутиться! Забрати із садочку? Бабусі ногу крутить! Посидіти дома? В неї вже домовленість із Златаном, а з двома вона не впорається.
Я переконана, це все для того, щоб ми відстали від неї. Чомусь зі Златаном вона няньчиться за будь-яких умов, незважаючи на своє самопочуття та якісь питання. А ось Володя їй не милий.
Дійшло навіть до того, що Володя плаче, коли бачить в дверях бабусю, оскільки не розуміє, що це рідна йому людина. Ще б пак, так рідко бачитися.
Як ви вважаєте, це нормальна поведінка бабусі?
Фото ілюстративне
Передрук без посилання на ibilingua – заборонено!
