Голос чоловіка був сумний і винуватий. Але твердий:
– Оксано, ти маєш поїхати до своїх батьків, зі мною буде жити інша жінка.
Ось вам моя невесела історія. І чому саме зараз це зі мною?
Я прожила в шлюбі майже тридцять років, за чоловіком Анатолієм була завжди як за кам’яною стіною.
Чоловік мій досить успішний бізнесмен. Але моє життя круто змінила його інша жінка. Їй 30 років, а мені 48, і цим все сказано.
У нас із чоловіком немає дітей, він все життя категорично був проти. Свого часу Толя сказав, що без дітей спокійніше та зручніше, а до старості він матиме капітал, за який його додивляться племінники.
Я вже давно не працюю, це чоловік наполіг на цьому. Сказав, що для двох він достатньо заробляє. У мене педагогічна освіта, але я жодного дня не працювала у школі, бо заміж за Анатолія вийшла у 19 років.
Займалася домом, побутом та створювала комфорт і затишок для чоловіка. Тепер отримала «подяку».
Я давно здогадувалася, що в чоловіка з’явилася жінка. Він дуже змінився за цей рік. Але, розуміючи, що в мене нічого немає, вирішила перетерпіти. Як сказала моя мама – схаменеться. Але він зважився на розлучення і мені нічого іншого не залишається, як тільки виїхати до батьків у своє рідне провінційне містечко.
Велика квартира і заміський будинок були спочатку оформлені на свекруху, а потім перейшли до мого чоловіка. Так Толік убезпечив себе, про що я навіть не підозрювала. Чоловік сказав, якщо розлучимося мирно, він придбає мені однокімнатну квартиру в моєму місті, щоб я не жила з батьками. Я погодилася, інакше сказав, що поїду тільки з речами. Я знаю, що так і буде, у нього гроші та зв’язки, а в мене нічого.
Моє життя покотилося вниз. Але найгірше у цьому всьому, що та його жінка при надії! У нього буде сім’я, дитина, а на мене чекає самотня старість. Хіба це справедливо? На моє запитання він відповів, що змінив свою думку про дітей і хоче мати спадкоємця від коханої жінки.
Значить, я була нелюба! То чому ж не розлучитися раніше, щоб я теж могла влаштувати своє особисте життя?
Я єдина дочка у батьків. Я свідомо позбавила їх радості мати онуків, а тепер, як покинута собака, повертаюся до них без нічого. Мені гірко і я думаю, що я не зможу жити не тільки з ними, але навіть у своєму місті.
Проситиму, щоб Анатолій купив квартиру в будь-якому іншому місті, знаю, що на столицю нема чого і розраховувати.
Ще проблема із роботою. Я не маю ні досвіду, ні навіть уявлення, як знайти роботу. Як я шкодую, що пішла колись на поводу бажань чоловіка!
Як починати після такого життя з чистого аркушу – не уявляю поки що. Дякую, що вислухали, всім миру й добра.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
