fbpx

Ольга тяжко занедужала і вже й сама не вірила, що виборе собі життя – не мала ні сил, ні бажання, навіть двійко дітей не могли в ній пробудити життєву силу. Це ще гірше її гнітило – як вони будуть без неї? Чоловік є чоловік, за рік чи два знайде іншу. А діти?

– Васильку, чуєш, Васильку, не лишай дітей самих. І не давай мачусі на них їздити, послухаєш мене?

Василь клявся і божився, лиш би вона жила. Любив свою Ольгу сильно. Любив своє життя з нею і їхніх діток. Не знав як буде без неї жити та ще й дітей треба підбадьорити…

Через якийсь час Ольги не стало, але чоловікові не дали пережити горе – прийшлося віддавати борги за лікування, а їх виявилося дуже багато. Подумав він та порадився з тещею, що поїде на роботу за кордон, а діти будуть біля неї.

– Їдь, Василю, їдь. Я дітей догляну, – говорила теща.

І він поїхав. В тяжкій роботі не було коли думати про дружину, бо тільки прикладався до подушки, то одразу засинав. Ольга йому не снилася й слава богу.

Пролетів рік і він вернувся до діток, які були страшенно раді йому, борги віддав та й почав думати, що ж робити далі. Вирішив, що буде торгувати товарами з Європи, на які якраз почався попит. Бізнес пішов добре і вирішив він і другий магазин відкрити в іншому місці і вивісив оголошення про вакансію. Отак він і зустрів Оксану – очі, як сині озера, красиваааа…

Оксана не довго гадала та одразу зрозуміла, що зі робачки-продавчині одразу стане господаркою всього.
Діти Василеві її не дуже й турбували. Бо була впевнена, що її дитина затьмарить любов до минулого. Так і сталося.

Любив свого Михася Василь несамовито, бо вдався в маму і оченятами і красою, просто викапана Оксана, а вії довжелезні і густі, мов у дівчинки.

Не натішиться він новим щастям, але тут теща колишня з повчаннями:

– Василю, ти молодий і я не виню, що маєш нову родину. Але в тебе є ще діти. А ти місяцями не приїздиш і не цікавишся ними. Ще доброго, й спадку у тебе не матимуть.

– Що ви таке кажете, – відчув, що правда та поїхав дітей відвідати.

Здивувався, що так виросли, але не мали вони до нього тої ласки, що була ще в дітей, мали якісь свої претензії та потреби, і не соромилися про це говорити:

– Мені треба на одяг.

– Мені треба на навчання.

– Мені треба на косметику.

– Мені треба на скутер.

– Мені треба…

Аж розізлився, що він у них замість великого гаманця і гримнув дверима, інше діло Оксанка і Михасик – радість і тепло йшло від них.

Роки летіли і кожен жив своїм, Василь не цікавився на що діти витрачають ті гроші, які він їм висилає. Не знав, що син потрапив в погану компанію, а донька вийшла заміж за кордон. Він жив тим, що Михасик іде в школу, а Оксанці треба нову сукню з цього приводу, та й за кордон поїхати по товар та ще інші клопоти…

Якось несподівано приїхав додому і застав Оксану не саму. Він тільки ошелешено кліпав очима і дивився на все, ніби з боку: ось його молода дружина, а он вискакує з дверей хлопець, а ось він – вже сивий чоловік з черевцем…

– А що ти хотів? Я молода і хочу любити не лише гроші!, – нагло сказала Оксана, в її великих синіх очах не було й тіні розкаяння, – Захочеш розлучення – Михасика не віддам!

Він довго сидів в темному кабінеті… Набрав колишню тещу і звідти почув і про сина, і про доньку. Навколо були розбиті долі. Які відчайдушно хотіли любові.

Фото Ярослава Романюка

You cannot copy content of this page