За сімейними обставинами Діані довелося переїхати з невеликого містечка до себе на малу батьківщину. Розійшлися з чоловіком після двадцяти років життя. Жити з Максом під одним дахом і навіть у одному місті стало нестерпно.
Жаль тільки школу, де вона довгий час викладала англійську мову. Але що вдієш, життя непередбачуване.
Добре, що син навчається в іншому місті у інституті, вдома не живе і не бачить ставлення чоловіка до неї. Особливо в останні два роки він показав себе у всій красі, і для Діани було шоком впізнати його з нового боку. Виявляється, можна стільки років прожити із чоловіком і не знати, на що він здатний.
А почалося з того, що у Макса з’явилася на боці інша жінка, молоденька колега Ліля, на двадцять років молодша за нього. Не зміг він упоратися зі своїми почуттями, а Ліла й не заперечувала. Все-таки Макс – головний інженер на комбінаті, а вона прийшла після інституту фахівцем-аналітиком. Як тільки він побачив Лільку, не зміг відвести від неї погляду. Струнка красуня, чорноока, з чорним волоссям до плечей, вона, як фатальна жінка вплинула на нього, заволоділа повністю його серцем.
Швидко закрутився роман, зустрічі, ресторани, прогулянки, подарунки, винайняв для неї квартиру в новобудові зі стильним дизайном. Що тут сказати, Макс просто втратив від кохання голову. Ліля теж захопилася симпатичним чоловіком із пристойною зарплатою та статусом, хоч і годився їй у батьки. У відпустку цього разу він поїхав із Лілею до Туреччини, а Діана засмутилася. Вона готувалася до відпустки, ще взимку з чоловіком вирішили це питання, і раптом він сказав:
– Діано, ми з тобою нікуди не їдемо. У мене відпустка скасувалась, терміново треба летіти у відрядження, справи службові на комбінаті.
Усю відпустку вона провела у матері на дачі у сусідньому місті. Втім, вона чудово відпочила на свіжому повітрі за містом, поряд озеро, купалася, засмагала, їла ягоди, багато читала. Син приїжджав на канікули теж до бабусі, вдома ж нікого немає, був лише два тижні, їх кудись на збори відправили.
На роботу прийшла у гарному настрої, для неї перше вересня завжди свято. Вчителі та учні всі ошатні, задоволені. Після закінчення лінійки, розійшлися класами.
Додому поверталася із квітами. Її улюблені учні завалили її букетами. Ось тут і зустрілася її добра знайома, поспілкувалися, вже розходилися, як раптом вона спитала Діану:
– Слухай, а у твого Макса молода любаска є? Ти не знаєш? Я їх бачила в аеропорту. Ми з чоловіком доньку з Туреччини зустрічали, і він отримував речі з цього ж рейсу. А поруч струнка красуня. Я знаю, що у вас син, а не дочка. Але вона йому в доньки годиться. Ти приглянь за чоловіком, адже можуть і забрати, – вона махнула рукою і пішла.
Діана впустила квіти, переступила не помічаючи, і йшла, як у тумані.
– Як із Туреччини? Він сказав, що був у відрядженні в Україні. Мабуть, подруга щось наплутала. Але з Максом поговорю, – так і дійшла до додому, машинально відчинила квартиру і одразу пройшовши до кімнати, опустилася безсило на диван.
Коли Макс приїхав з роботи, затримавшись, як завжди, вона прямо його запитала:
– Значить ти відпочивав у Туреччині, та ще й не один, а з якоюсь красунею? Так? Ну, чого мовчиш, кажи, я слухаю.
Макс змінився в лиці, але потім ніби отямився:
– Ти про що? Яка Туреччина, я ж сказав, був у відрядженні. Хто тобі таку дурницю сказав?
Діана трохи заспокоїлася, але згодом таки дізналася про його кохання, холод і відчуженість чоловіка слугували тому доказом, і йому довелося зізнатися:
– Так, закохався, на відміну від тебе вона молода, яскрава, активна. Це ти там зі своїми учнями вся у роботі. Вічно втомлена, серйозна, хоч тобі й сорок два, а ти завжди тримаєш себе в межах. А Лілька розкута, я тільки з нею побачив, яке довкола вирує життя.
– Значить закохався, а навіщо дурити з відрядженням? Міг би відразу сказати, до речі давно у вас стосунки?
– Давно, близько двох років, а ти віриш у все, суцільна наївність. Тож я тебе йду до неї. Вірніше вона переходить до мене, Ліля при надії, і нам потрібна ця квартира, вона моя, але тобі, як дружині належить частка. Якщо ти битимешся за цю частку, я тебе зітру в порошок.
– А як же син? – тремтячим голосом запитала дружина.
– А що син? Син дорослий, закінчить інститут та поїде далеко служити, не потрібна йому ця квартира. Якщо я і з ним домовлюся, ми ж чоловіки, сподіваюся він мене зрозуміє, і буде на моєму боці. А ти збирай свої речі і йди. Так, ще краще, якщо ти взагалі поїдеш звідси, я тобі тут життя не дам, все одно виживу.
– Але в мене тут робота, школа, учні, я не можу так одразу кинути їх.
– Ну, ти наївна! Ти що не зрозуміла, я не жартую. Мені твої учні до лампочки. Нам тут у місті з тобою тісно і дихатиметься важко. А не поїдеш – кивай на себе. Забереш тільки свої речі, твоя зарплата втричі менша за мою, так що тут все моє, – говорив гордо чоловік.
Діана його таким ніколи не бачила, очі горять ненавистю, розмовляє так, ніби перед ним не дружина, і нема двадцяти років сімейного життя. Вона не знала його таким, вона не бачила його в такому стані.
Дружина зрозуміла, що чоловік не жартує, і вона йому не потрібна, і він навіть не хоче дихати з нею одним повітрям у цьому місті.
Діана приїхала до свого рідного міста до матері. Мама має двокімнатну квартиру, батька вже майже шість років, як не стало, хворів довго. Дача за містом, батько Діани був будівельником і збудував добротний дім, навіть іноді взимку вони з матір’ю там жили. Звичайно мати засмутилася:
– Дочко, прожити двадцять років і залишитися ні з чим. Подавай на розлучення, подавай до суду, не поступайся йому. Треба ж. Я ніколи не подумала б, що зять таке втне.
Діана боролася, нервів витратила безліч, але все-таки мама виявилася права, і правосуддя перемогло. Макс дзвонив, обіцяв приїхати до них із матір’ю, розібратися. Але добре, що це виявилося просто розмовами. Із сином теж посварився, бо той став на захист матері, заборонив синові приїжджати додому:
– Можеш до мене не приїжджати. У мене тепер є маленький син та молода дружина. А ти спілкуйся зі своїми бабками, – мав на увазі колишніх дружину та тещу.
Діана влаштувалася до школи, яку закінчила сама, і навіть залишилися там ще старі вчителі, мало щоправда, лише двоє. Діану прийняли колеги тепло, директор школи, який, до речі, вже понад тридцять років нею керує, дбав про те, щоб їй усе сподобалося. Він звичайно не пам’ятає її особисто, як ученицю, стільки осіб пройшло за ці роки перед ним, але зрадів, що вона прийшла саме до своєї школи.
Діані за сорок, виглядає добре, струнка та симпатична вчителька англійської мови. Трохи скромна, дуже чемна, вихована, цікавий співрозмовник. Одягається не помітно, все в міру, віддає перевагу класиці і в одязі, і в усьому.
Все добре, вдало склалося, але один нюанс її непокоїть. Вона прийшла на місце іншої вчительки, та звільнилася і змушена була поїхати до батьків, тяжко хворіла мати. А її чоловік Вадим Сергійович викладав фізику та був завучем. Від’їзд його відкладався, а може, сам не хотів, колеги шепнули Діані:
– Вадим не хоче їхати до дружини, у них стосунки на межі розлучення. Вона сама про це говорила. Його дружина сподівається, що розлука їм піде на користь. Хоча вже вік під п’ятдесят, і чи піде розлука на користь…
Так вийшло, що Вадим Сергійович став всяко демонструвати свою прихильність Діані, вона вмить це відчула, намагалася тримати дистанцію. З матір’ю радилася:
– Мам, ну уяви, я тільки прийшла до колективу, і раптом він мене провокує, навіть не соромиться колег. Дружина поїхала, а він поводиться ось так дивно.
– Ну і що тепер, значить, ти йому подобаєшся, а раптом… – з усмішкою говорила мама.
– Мам, він мені зовсім не подобається, якийсь нав’язливий і солодкий – це, по-перше, а по-друге, я тільки прийшла в новий колектив, що про мене подумають, а по-третє, я ще від колишнього чоловіка не відійшла, і зовсім не хочу жодних стосунків.
Вадим діяв наполегливо, користуючись своїм становищем завуча, приходив до неї на уроки, дивився на неї назводячи очей, правда вона не ніяковіла, але все одно було досить некомфортно. Щоранку зустрічав в учительській, допомагав зняти плащ чи пальто, вішав на вішалку і голосно питав:
– Ну як Ваш настрій, колего, як спали-відпочивали? – і все намагався взяти за плечі. Діана хитала головою і швидко йшла за свій стіл.
Колеги почали шепотітися за спиною, вони бачили його знаки уваги, дехто посміхався єхидно, але більшість бачила, що Діана від нього намагається дистанціюватися. Вона це вже відчувала, все це напружувало її, навіть подруга дружини Вадима їй шепнула:
– Дуже спритна ти виявилася, колего. Дружина його поїхала, але це ні про що не говорить, вона вже в курсі про витівки свого чоловіка, та й його предмет обожнювання, – говорила зухвало.
– Він мені не потрібен, такі чоловіки зовсім не на мій смак. Тож будь спокійна колезі та його дружині порадь те саме.
Директор дивилася на Діану з недовірою, потім вирішила поговорити з нею, щоб припинити всі розмови в колективі. Діана пояснила йому, що тримає його на відстані, не дозволяє жодних вільностей і сама переживає через це. Вона не звинувачувала і не очорняла Вадима, говорила коректно про нього, директор побачив і зрозумів, що вона справді не винна.
– Скажу Вам так, колего, не звертайте уваги на його залицяння. Мені все зрозуміло, що свою репутацію Ви бережете. Працюйте та не переживайте.
Чи то директор розмовляв з Вадимом, чи ще що спало йому на думку, але одного вечора він прийшов до неї додому, матері в цей час вдома не було. Діана, почувши дзвінок у двері, думаючи, що прийшла мати, відчинила, не глянувши у вічко. Вадим прийшов із квітами:
– Діаночко, у мене немає більше сил. Я не можу повз тебе спокійно ходити, дивитися на тебе. Я тебе люблю, зі мною такого ще не було.
Побачивши розгубленість на її обличчі, він поклав квіти на тумбочку відразу в коридорі, зачинив двері і кинувся до неї. Вона, як могла чинила опір. Їй було дуже неприємно, вона вже хотіла закричати, у неї мимоволі сльози бризнули, і в цей час мама відчинила своїм ключем двері. Вона здивувалася від побаченого, злякалася, побачивши дочку в сльозах і червоного, як рак, Вадима:
– Що тут відбувається? Ану пішов звідси, я цього так не залишу, – вона сумкою замахнулася на нього.
Вадим зрозумів, що треба йти, і злісно кинув:
– Скромниця мені знайшлася, ти ще пошкодуєш, швидко підеш зі школи. Я тобі обіцяю.
Мама відразу набрала номер директора школи, вони знайомі з того часу, коли навчалася Діана, а мама на той час була головою батьківського комітету. Вона розповіла про цей інцидент, той заспокоював і обіцяв вжити заходів. Діана не змогла розмовляти з ним, вона просто плакала, її трусило.
– Мам, ну все, мені не працювати у школі, він мене виживе. Ну, чому зі мною відбувається таке? Чоловік вижив із міста, тепер цей виживає зі школи.
– Заспокойся дочко, це все від твоєї доброчесності, все боїшся образити, а треба чинити так само, як роблять з тобою. Все буде добре, і знайдеться ще добра людина, твоя половинка, скільки тобі років. Сорок три – сорок-чотири, це найпрекрасніший вік, уже не наївна, і набутий деякий досвід! Повір мені, дочко.
Чим би ця історія закінчилася, Діана не знає, але директор буквально наступного дня запропонував Вадиму Сергійовичу написати заяву за власним бажанням, інакше… Той, звичайно, був здивований, що директор в курсі вчорашнього, але звільнився, розуміючи свій промах, і поїхав до дружини.
Через рік Діана зустріла свого чоловіка Олега, вона одразу це зрозуміла, настільки легко та приємно їм було спілкуватися. А ще за рік вийшла за нього заміж, переїхала до нього, і тепер вона всім каже:
– Життя прекрасне, коли поряд кохана людина і коли між ними повне порозуміння!
