Я про колишню невістку і онучку не забувала. Оного дня я приїхала їх провідати, і побачила, що вони туляться в одній кімнаті зі старенькою бабусею. Дома все обдумавши, я запропонувала Люді переїхати жити до мене. Що ж почалося, коли про це дізнався син! Його ж то я з новою дамочкою серця не пустила. Як можна жити з жінкою, яка влізла в чужу сім’ю під одним дахом?
Мій син Павло перший раз женився дуже рано. Йому було двадцять, а невістці тільки-тільки вісімнадцять виповнилося. Я не відмовляла його, оскільки це його життя.
Знаю багато таких історій, де мама відмовила від весілля, а потім все життя лила сльози, через зруйноване життя сина власними руками. Причиною, звісно, такого раптового весілля став цікавий стан Людмили.
Спершу діти жили зі мною в квартирі, потім вирішили орендувати собі житло.
З Людою стосунки у мене були хороші. Вона ніколи мені не грубила, а я в її сімейне життя і не лізла. Вважала, що із чоловіком нехай вони розбираються самостійно. У них начебто все було добре. Від мене вони з’їхали через рік проживання. Я тоді була проти такого рішення, адже Павло працював, а дружині його хтось допомагатиме сидіти з дитиною. Але ж я не наполягала, вирішили з’їжджати — то нехай з’їжджають.
Потім вони десь рік жили разом, а потім мене Павло повідомив, що вони з Людмилою розлучатися.
Я тоді дуже здивувалася. Адже в них на мій погляд все було чудово в сім’ї, я до них часто приїжджала, жодних суперечок та конфліктів не було. Ну і як виявилось, то причиною їхнього розлучення з Людмилою стали походеньки мого сина наліво.
У нього на роботі з’явилася нова співробітниця, і ось із нею Павло і зрадив Люді. Спочатку вони приховували свої стосунки, ну а потім, як та приголомшила новиною мого Павла про свій цікавий стан, так довелося всі таємниці розкривати.
І до речі, Оксана ця, знала про те, що мій син одружений і має маленьку дитину. Люда цілком нормально зреагувала на це. Того ж дня зібрала речі та поїхала до своїх батьків. З Людмилою я продовжувала спілкуватися, приїжджала до внучки, часто бачилися, я дарувала подарунки, давала гроші.
Людмила теж завжди була рада мене бачити. Причому нічого в мене не просила, нічого не потребувала, говорила, що у них з дочкою все добре.
А в цей час мій син розписався з цією Оксаною. І тоді він мені й заявив, що хоче з нею приїхати до мене жити, доки не зароблять на свою квартиру. Ну, я ж і відмовила їм тоді. Мені не хотілося жити в одному будинку з жінкою, яка зруйнувала шлюб мого сина з Людою.
Ну а я продовжувала спілкуватися з колишньою невісткою. Якось приїжджаю до них додому, а вона тулиться в одній кімнаті зі старенькою бабусею. Як виявилося, до них прийшов ще жити її рідний брат з сім’єю.
Мати їй каже, що коли щось не подобається, то хай з’їжджає від них. Але вона нікуди не може виїхати, адже сидить у декреті, мій син платить копійки на дитину.
Я тоді зателефонувала до Павла і висловила все, що думаю. Мені було шкода колишню невістку.
– Мені свою сім’ю утримувати треба. Он незабаром дитина на світ з’явиться. І взагалі, Людмила сама винна. Потрібно було зберігати сім’ю! – відповів мені син.
Тоді наступного дня я зателефонувала колишній невістці і запропонувала, щоб вона переїжджала жити до мене. Вона звичайно погодилася і того ж дня приїхала з дитиною на руках.
І ми вже скільки місяців живемо разом, жодних проблем немає, з обов’язками справляється. Павло про це дізнався не одразу. А ось коли дізнався, то подзвонив мені з претензіями:
– Ти мене додому не пустила. А Люду ще й сама покликала до себе жити! Не соромно тобі? — вигукував Павло у слухавку.
– А тобі не соромно, що ти життям своєї дитини не цікавишся? – відповіла я синові.
Після цієї розмови я кинула слухавку. А зараз же замислююся про те, що не хочу, щоб моя спадщина залишилася Павлові. Він її не заслуговує.
Не знаю, як так сталося, що я виховала такого егоїста…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
