Мене звуть Дарина Ігорівна. Мені 65 років. У нас із чоловіком є дорослий син. Він одружений. Живемо ми у передмісті столиці уже більше двадцяти років.
У нас із моїм чоловіком була мрія: ми дуже хотіли жити не в квартирі, а у своєму приватному будинку: великому та затишному. Для цього ми дуже багато працювали і змогли продавши нашу невелику квартиру у столиці, збудувати великий двоповерховий будинок на місці старенької хатини, яку придбали.
Ми одразу ж сказали нашому синові Артему, що тепер у нього з житлом ніколи не буде негараздів. Ну а як, ми ж заздалегідь будували так будинок аби його було поділено на дві окремі половини.
До кожної половини будинку був окремий вхід. Щоправда, були двері, які дозволяли потрапити в іншу половину будинку, навіть не виходячи на вулицю. Ми розуміли, що коли син виросте і одружиться молода сім’я захоче жити окремо, тому й старались не тільки для себе, але й заради майбутнього нашої дитини.
Нашому синові Артему з6 років. Чотири роки тому він одружився і молоде подружжя стало жити у своїй половині будинку. Тоді ця половина будинку ще належала нам. Ми тішились тим, що син не винаймає житло, що всі зароблені ним гроші витрачаються на потреби, а не на те, аби віддати їх сторонній людині.
Згодом, ми з чоловіком вирішили переписати частину будинку на сина. звісно, колись він мав стати власником усього дому, але поки, аби вони почувались там, як у себе вдома, а не з ласки нашої, ми вирішили вчинити так, а дарма!
Нині, наш дім і наше подвір’я поділено навпіл. Син не став нас слухати і продав свою половину дому стороннім людям. Говорить. що йому не потрібні квадратні метри на яких він жити не зможе. Справа в тому, що він з дружиною перед 24 поїхали на відпочинок до Туреччини. Повернутись зі зрозумілих причин не могли, а згодом, вирішили емігрувати до Канади, щойно з’явилась така можливість. там вони більше шести місяців уже і син говорить, що повертатись вони не планують. Онуки наші там у садочку, а вони мають роботу.
На гроші, що вони отримали від продажу половини будинку, син з невісткою планують придбати нерухомість там. Говорять, що нині шукають підходящий варіант.
А мені прикро до сліз. Дивлюсь у вікно, бачу паркан через мій гарний двір і сльози на очі. ну як він міг так вчинити? Як міг труд наш от так просто комусь віддати за папірці?
10,12,2022
Головна картинка ілюстративна pexels.
