Мені 35 років, одружена, працюю. Живемо далеко від усіх рідних, мої батьки допомогли нам свого часу з квартирою. Без зайвої скромності скажу, що зовнішністю вдалася я яскравою, гарненька брюнетка від природи.
В юності я займалася спортом, танцям, вистачало шанувальників. Чоловік Дмитро не міг повірити довго, що в нас закрутився роман, бо бачив мене раніше іноді, коли з навчання приїжджала до рідних і захоплювався на відстані, не наважувався підійти.
Я завжди мріяла про міцну та дружну сім’ю, налагоджені стосунки зі свекрами. Але склалося так, що коли вийшла заміж, я зустрілася з нелюбов’ю свекра до мене.
Діма дуже любить батька, виріс із ним. З матір’ю його вони давно розлучені і Марина чудово до мене ставиться. Але свекор буквально підточує нашу сім’ю своїм ігнором, ніби мене й не існує.
Ми родом з одного міста, тут і зараз живуть мої батьки та його батько зі своєю пасією. Заочно я чула про характер свекра ще до весілля.
Пам’ятаю гучну історію розлучення їхнього із дружиною, коли він покинув її заради її найкращої подруги та сам вирішив, як вони поділять дітей. Ну і в цілому про нього завжди були розмови як про людину зарозумілу, так просто не звернешся. не попросиш про щось.
Я за своєю наївністю вирішила, що нічого, немає людей, до яких не можна знайти підхід. Від душі дарувала корисні та приємні подарунки на свята, передавала випічку, яку сама приготувала.
Мої батьки Діму одразу прийняли, вони в мене дуже мирній відкриті. Але ось зі свекром так і не сталося. Він усміхався за столом, коли я була в них у гостях, але сам жодного разу не запросив. Він жодного разу не привітав мене із жодним святом, навіть повідомленням.
Чоловік, бачив, що мені прикро, навіть просив перед моїм днем народження свого батька, мовляв, привітати не забудь. Але той йому нічого не відповів і так і не привітав.
Чоловік запитував, що йому не подобається, але ніякої чіткої відповіді не отримав, просто сказав: «Не знаю, що не так, але щось не подобається».
Містечко у нас невелике, розмови всякі, що мене як невістку навіть не запрошують і не привітають. Моїм батькам це теж неприємно, кажуть: «Ми тебе виростили, вивчили, ти наша дитина, а ці носами крутитимуть. Немов якогось особливого великого чоловіка собі відхопила, а він звичайний, яких повно. Давай і ми так почнемо до нього ставитись».
Дітей своєї співмешканки свекор приймає з радістю разом з їхніми чоловіками, дружинами та онуками.
Дмитро намагається мене заспокоїти тим, що думка батька не впливає на його рішення та почуття. Але я все одно відчуваю, що вода камінь точить. Ситуація ця втомила, чесно.
Були навіть моменти, коли ми виходили з машини біля його будинку, віталася, а він лиш пробурчав щось у відповідь і в хату не покликав.
Мені дуже шкода, що нормально з батьком чоловіка не складається і вже не складеться. Хтось дуже розумний радить: «Ой, та що чекати поки покличуть, сходи без запрошення». По-перше, я не така, а по-друге, я знаю, що мені не раді.
Жодного разу я слова поганого не сказала, ні йому, ні про нього, жодного разу не маніпулювала чоловіком, мовляв, йди з моєї квартири тощо. Дуже сумно. А ще багато років тому, коли мама чоловіка жила у нашому містечку, вони були дружні з моєю мамою. Може, це якось ще більше бентежить свекра.
Порадьте, будь ласка, що робити, як поводитися? Останнім часом через свекра мої батьки почали неприязно ставитися до Дмитра, говорять, що робиться точно батько, завжди всім незадоволений. Незважаючи на всі його плюси, мінуси стали просто як червона тканина для бика.
І я з тугою та заздрістю дивлюся на інші сім’ї, де батьки збираються за одним столом, де заради дітей стають родичами, а не продовжують залишатися чужими та відштовхувати, руйнуючи шлюб сина. Я не залізна, я хочу щастя та справедливого відношення. А так, як зараз, не знаю, скільки витримаю.
Передрук без посилання на ibilingua.com.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
