Так склалося, що свою дочку я ростила сама. Щоб якось вижити і дати собі раду, я почала шити. Спочатку для себе і для дочки, потім для сусідів, а потім до мене вже приходили люди з усієї округи.
Я працювала на місцевій швейній фабриці, але і часто брала роботу додому. Людям подобалися мої роботи, бо я в кожен виріб душу вкладала, у мене кожна сукня була індивідуальна, авторська робота, так би мовити.
Працювала я багато, ніякої роботи не цуралася, все заради дочки – хотіла дати їй все необхідне. З чоловіком я розлучилася, коли Оленка пішла в перший клас.
Грошей чоловік майже не приносив, а той мізер, що заробляв, відразу пускав на оковиту. Але робота швачки дозволяла мені непогано справлятися, принаймі, на найнеобхідніше нам з донькою вистачало.
Коли Олена закінчила школу, я вирішила, що донька поїде вчитися в обласний центр. Правда, на бюджет дочка не пройшла, тому мені довелося всі 5 років платила за її навчання. Шила речі навіть вночі, аби лише дочка мала вищу освіту.
А Олена відразу після останнього курсу заміж вискочила, і в місті залишилася. Я неабияк раділа за щастя доньки, бо потрапила моя дитина в дуже заможну родину. Свати багаті, відразу дітям і квартиру, і машину купили.
Тільки ось після того Олена моя дуже змінилася, загордилася, до мене майже не приїжджала, та й до себе не кликала. У них в гостях я була всього лише один раз.
Прикро мені було, що донька не хоче зі мною знатися, але я вирішила для себе, що щастя дитини понад усе. В думках я виправдовувала доньку, може це зять проти, щоб я до них навідувалася.
Поки я ходила на роботу, все було добре, а потім я пішла на пенсію, і стало зовсім сумно. Але одного разу до мене зайшла неочікувана гостя, яка змінила все моє життя.
У моєї Оленки в дитинстві була подруга Оксана. Я давно її не бачила, бо вона відразу після школи разом з батьками виїхали за кордон, відтоді живуть в Польщі.
Оксана сказала, що приїхала на кілька днів в село, і не могла оминути моєї хати. Розповіла, що на жаль, батьків уже немає, але вона добре влаштувалася закордоном. Сюди повернулася, щоб продати їхній будинок.
Ми сиділи, пили чай, Оксана з захопленням розглядала мої роботи, пригадала, як на випускний у неї була найкраща сукня, яку я їй пошила. Після того Олена образилася на Оксану, бо виходить, що я для подруги зшила краще вбрання, ніж для неї, рідної доньки. Відтоді моя Олена перестала спілкуватися з подругою, а потім їхні дороги і зовсім розійшлися.
Коли Оксана почула, що дочка зі мною не спілкується, неабияк засмутилася. Вона аж заплакала, бо ладна все віддати, аби хоч раз ще матусю свою побачити, але не судилося… А тут донька не хоче подолати відстань у якихось 60 кілометрів.
На наступний ранок Оксана знову зайшла до мене, але тепер уже з конкретною пропозицією. Вона запропонувала мені їхати з нею в Польщу, там у неї є невеличке дизайнерське ательє, то ж мій талант у пошитті авторського одягу виявиться не зайвим.
Через три роки наша справа розкрутилася настільки, що ми не встигали виконувати замовлення. Я була щаслива, бо нарешті знайшла себе, а Оксана стала для мене донькою.
Оленка, правда, теж нещодавно згадала про мене, бо чоловік з нею розлучився і вона залишилася практично без нічого. Повернулася жити в наш старий будинок. Періодично телефонує мені, просить, щоб я надіслала грошей, але Оксана забороняє мені це робити, каже, що я маю про себе думати, а Оленка вже показала своє справжнє лице.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.