Коли вся спадщина від матері перейшла брату, ми з Яриною сильно не засмучувалися, оскільки все прекрасно розуміли, і ні на що не претендували. Андрій відразу ж наголосив, що буде за мамою доглядати до самого “кінця”. І ось недавно ми дізнаємося всю правду
Мати все своє життя над братом Андрієм просто”порхала”, а я була просто “першою дитиною”. Вона всі свої надії покладала лише на нього.
Ось тому то мама навіть не задумувалася, коли прийшов час писати заповіт. Все своє нажите вона переписала на синочка, а він в свою чергу обіцяв бути поруч і доглядати маму до кінця її днів.
Тільки, щось все пішло не за планом.
Насправді нас у батьків троє дітей: я, потім Андрій і Ярина наймолодша. І ось коли був живий наш батько, то всі ми отримували порівну, ніхто нікого не виділяв і нікому більше не давалося. А коли батька не стало, то єдиною надією матері став її син і всі свої ресурси вона сконцентрувала на ньому.
У школі тільки Андрій ходив до репетиторів, мати говорила, що нам із Яриною освіта не така важлива, оскільки нас повинен забезпечувати чоловік, за якого ми вийдемо заміж.
Мама навіть нам з Яриною не допомагала сама, коли ми не знали як вирішити те чи інше завдання з математики чи української мови наприклад.
Мене не влаштовував такий розклад у житті, як батька не стало, так із грошима одразу почалися проблеми, мати ніде не працювала, нам у всьому допомагали бабусі з дідусями.
Потім мій брат вступив до університету, я ж навчалася в коледжі, бо мати два університети тягти відмовлялася, я влаштувалася на роботу і одночасно займалася молодшою сестрою.
Після закінчення навчання, Андрій вирішив що відкриватиме свій бізнес, а для цього потрібно було взяти кредит. Матері не дозволили, оскільки її зарплата не дозволяла такого. Тоді вона почала у мене просити, щоб я оформила кредит на себе, я відмовилася. У ті часи я вже була заміжня і ми з чоловіком збиралися відкривати іпотеку на своє житло, до речі, мені було не до кредитів брата.
І все тому, що Андрій зовсім не та людина, якій можна довіряти. Тоді вони звичайно ж на мене образилися, але я не засмучувалася через це, адже тоді більше переймалася своєю сестрою, яка в той період вступала до університету. Та й власне всіма проблемами з вступом Ярини займалася я, адже у матері часу та коштів на це не було.
Тоді все вийшло: Яринка вступила до університету, у Андрія бізнес зростав, а мати була на сьомому небі від щастя. Тоді ж вона й заявила нам із сестрою, що всю свою спадщину перепише на Андрія.
Ну я, власне, і не здивувалася такому рішенню матері. І якщо чесно, Ярина не дуже засмутилася, адже вона теж не планувала повертатися до рідного міста. Через деякий час у бізнесі брата почалися проблеми, тоді йому знадобилися гроші, і він змусив матір продати трикімнатну квартиру, а купити двокімнатну. Але це не допомогло врятувати його бізнес. У результаті Андрій влаштувався працювати в якийсь офіс, живе разом із матір’ю в одному будинку.
І після того, як у брата почалися проблеми, мати одразу згадала про нас із Яриною. Тепер вона мені заявляє, що це ми повинні про неї піклуватися і її забезпечувати на старості років. Але їй ще до пенсії далеко, та й у нас із сестрою немає зайвих грошей, щоб їй допомогти.
У мене з чоловіком квартира ще до кінця не оплачена, всі гроші йдуть туди. Та й я подумала, навіть якщо б була можливість допомогти матері, я б не допомагала. Нехай їй допомагає її улюблений синочок. Але ж вона вже кругом всім говорить, що її дочки насправді повинні утримувати, а не Андрій!
Як тепер її припекло, вона одразу ж про нас з Яриною згадала…
Раніше треба було думати. Вже пізно!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
