Мене завжди дратували казки про справжніх чоловіків на білому “Mercedes-Benz”, які забезпечують повністю сім’ю і навіть іноді допомагають дружині на кухні.
Мама частенько мені розповідала, ще з дитинства, про таких “принців” із мрійливим виглядом. Але мені дістався абсолютно не цей казковий принц. Тому мені й здавалося, що ті, про кого постійно твердить мама, існують лише на екрані телевізора, та у видумках мами.
Як тільки я взяла шлюб зі своїм чоловіком, Олег заявив, що утримувати мене не збирається. Ціни нині такі, що жодної зарплати не вистачить. Тому разом потрібно вносити внесок до сімейного бюджету. Хоча б на шкарпетки та кофтинки з помадою я повинна собі заробляти, ну може колись на продукти грошенят підкинути. На решту, так і бути, Олег сам заробить.
Я звичайно була не проти. Тільки чомусь шкарпетки та помади швидко перетворилися на новий холодильник, ремонт та запчастини для автомобіля.
Якби я тільки працювала, це було б не так страшно. У мене завжди була лідерська риса характеру, по кар’єрних сходах непогано рухалася. Але мені й доводилося повертатися додому і там працювати в “другу зміну”.
Олег повертався на дві години раніше за мене додому, але навіть не в змозі був розігріти собі їжу. І ось відчиняючи двері о восьмій вечора, я почала гріти вечерю, перемивати посуд, відмивати кухню, займатися прибиранням, ставити прання та розвішувати речі. Весь цей час Олег лежав на дивані, втупивши очі у свій новенький смартфони Apple.
Якось я поскаржилася подрузі на свого Олега. Та порадила мені звернутися до чоловіка по допомогу. Наступного разу так і зробила. У відповідь почула повне обурення. Як це він має допомагати. Адже дружина має купу помічниць: мультиварку, пралку, робота пилососа. Тож робити взагалі нічого не потрібно. Інші справляються і ще при цьому дітей няньчать.
В мене після почутого геть руки опустилися. Ну які в нас ще можуть бути діти? Я ж не дам собі з цим всім ради.
Може хтось мені підкаже, як вижити в такій ситуації?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
