Було це ранньою весною.
Він був маленький, брудний, голодний і озлоблений. Розміром з кота, але все ж таки це був пес. Хоча навіть і не гавкав, а якось хрипко нявкав, вводячи в оману перехожих.
Вона бачила його щовечора, повертаючись із роботи. Зиркала на нього втомленим, байдужим поглядом. Вона була самотньою і розчарованою у всьому і у всіх. І більше нічого не торкалося її серця.
Він стрибнув їй під ноги дуже несподівано. Великий собака, гарчачи, прямо з його пащі вирвав шматок м’яса і він, щодуху гавкаючи, гепнувся перед нею в калюжу.
Їхні очі зустрілися. Вона не знала, навіщо це робить, просто підняла собацюню під мокрий, брудний животик, засунула під куртку і поспішила додому.
Митися він не дався. Забився в глиб шафи і чітко дав зрозуміти, що відкусить палець, якщо вона спробує його дістати.
Вона, стомлена, і ніби навіть застуджена, випила чашку чаю з медом і вляглася на м’який диван, вирішила відлежатися за вихідні.
Вночі він з’їв сосиску, яку вона поклала йому на підлогу, і знову заховався в шафу.
Прокинувшись вдень, вона зрозуміла, що занедужала, випила пігулку і знову вклалася спати.
Проспала до вечора, і, ще навіть не розплющивши очі, несподівано раптом відчула, що поруч сопить щось тепле, і це “щось” пахне собакою. Брудне тільце бездомного песика…
І вона не наважилася його відштовхнути.
Разом вони проспали до обіду неділі. Її розбудили несподівані сонячні промені, що як злодії прокралися через жалюзі.
Вона розплющила очі, відчувши раптом, що одужує. Довгий сон пішов їй на користь.
Песик теж прокинувся, і раптом так солодко, від душі, і несподівано спокійно потягнувся худими, тремтячими лапами. А потім підняв на неї запитальні очі, що ніби очікують дива.
І вона абсолютно чітко і ясно відчула, що тепер у її житті все буде добре.
