Вона любить в спину людині такі речі говорити, що най бог милує. І то таким голосним шепотом, що чують люди на кілометр, а той, про кого вона говорить аж дерев’яніє.
Виглядає це десь отак:
– Ой, Людочка, яка ти сьогодні гарна! Тобі дуже личить такий колір помади, де купувала?
А далі. Коли Люда ще й два кроки не ступила шепоче мені: «Іван її лишив! І не дивно – так варги вималювати та ходити між людьми, то якесь публіцтво. Сказав, що або у нього є жінка або в чужого».
І вже та Людмила йде, мов палицю проковтнула, а я подругу за рукав сіпаю.
– Та що ти мене сіпаєш, я тобі ще не все розказала…
І вже Людмила зі мною не вітається. А чого? Я хіба винна, що Люся всі плітки в райцентрі знає? І не буду кривити душею – я теж люблю послухати і ще й сама сказати, як є що. А ви не любите? Ой, не брешіть!
Так от, йдемо ми отак з Люсею і назустріч нам Надія, жінка, яку краще не зачіпати, але ж Люсю не спинити.
– Надіє Петрівно, якими дорогами аж так далеко? Так-так прикупити завжди чогось треба, а ціни зараз – здуріти…
Отак вона люб’язно співає і вже за мить мені шепоче:
– А чула, що Надійчин Іван в лікарні? Та з нього й так пушка пари була, а тепер щось з животом. Не дивно. Ти була у неї хоч раз на гостині? Що підошва, а що м’ясо – не розбереш. Та від неї пси тікають, Іван ще може житиме…
Аж тут розвертається Надія та руки в боки! Що то був за цирк – я шкодую, що не мала телефона аби то записати, бо то кожне слово треба було занотовувати. Жінки любі, такої добірної лайки я давно не чула і то я вам скажу без жодної похабщини та все в яблучко. Навколо таке коло зібралося, що на концерті в відомого артиста такого не побачиш. Люди вкінці плескали!
Йшла Люся додому радісна та щаслива, немов з себе кілограми скинула, просто летіла від щастя.
– Що ти розумієшся в жіночій сварці? То кожне слово ти кажеш і вже наперед знаєш, що вона відповість, а в тебе вже відповідь готова. Що ті шахматисти! Ти бачила те кіно, де жінка в шахи грала? Отак у неї в голові те все повзало та ходило. То так у мене – всі ходи наперед знаю. І як я її ? Га? Аж жити хочеться!
Чесно вам скажу, що то правда – і віддушина, і видовище… А зараз що? Забанила одна одну в Фейсбуці і вже по розмові – ніякого задоволення. А отак на весь голос, та з «тьху», та з плесканням та з тими палкими очима і рожевими щоками – ціле мистецтво.
Фото Ярослва Романюка.
