fbpx

На нашому весіллі свекруха встала з-за столу і перед усіма гостями сказала, що квартиру дарує нам, бо не хоче, щоб ми так бідно жили, як вони з чоловіком. Усі аж замовкли, довго панувала тиша, а свекруха гордовито дала мені ключі

Дуже хочу, щоб зараз просто усі знали, що ми своєму синові на весілля квартиру хорошу даруємо, – встала моя рідна тітка Соломія перед усіма гостями, які сиділи за святковим столом з приводу весілля її сина Давида і дівчини на ім’я Марія, – не хочу, щоб вони починали своє сімейне життя так, як ми з батьком, з одного стільчика і матраца на підлозі.

Двокімнатна квартира з меблями, кухонним гарнітуром, холодильником та пральною машиною перебувала в хорошому районі нашого міста, поруч з метро та дитячим садком для майбутніх онуків.

Правда, квартира залишалася за документами оформлена на мою тітку Соломію, переводити майно на ім’я єдиного сина батьки чомусь не стали.

– Він у нас і так один синочок, єдина наша дитина, – пояснила вона вже після торжества батькам дружини свого сина, своїм сватам, – після нас все йому і дістанеться, ні з ким ділити йому те майно. А так – це житло молодих, нехай живуть щасливо, та онуків нам скоріше народжують, я ж ключі їм віддала, більше ні на що не претендую.

– Меблі у нас хороші, – ділилася з батьками Марія, – хоч і не нові і стиль не дуже сучасний. Але ось картини на стінах, штори і килими – це щось старе і вже зовсім не сучасне.

– Ну і нічого, – заспокоювала мама дочку, – смак у всіх різний, поміняєте згодом і декор і на свій смак, зробите все, як подобається, і меблі нові купите, аби у вас в сім’ї все було добре. Спасибі сватам за те, що не доведеться вам з Данилом в борги влазити, або по орендованих квартирах носитися з тими торбами. Сваха молодець, одним словом у нас.

Марія сама теж з батьками була цілком згодна, вдячна своїм свекрам, з чоловіком щаслива.

Незабаром після одруження молоді придбали старий автомобіль, витратили чималу суму грошей, не до зміни інтер’єру було, звісно, з такими витратами, на те, щоб щось змінювати в квартирі грошей вже й не залишилося.

– Ми працювали обоє, – пояснює Марія, – зарплати отримували нормальні, навіть відкладати трохи грошей вдавалося. Десь через місяців 6, або 7 я вирішила поміняти штори в нашій спальні і в вітальні, ну не люблю я ці старовинні речі, яким вже років 100, як не більше.

Марія, звісно, відразу сама обрала штори на свій смак, які вже давно подобалися їй, а заодно купила симпатичну вазу і рамки для їх з Давидом весільних фото і знімків з відпочинку.

Вдома Марія все красиво розвісила, акуратно склала старі штори і картини в рамах у велику коробку.

– Куди це? – запитала вона чоловіка, – В гараж, на дачу або добрим людям? Запитай маму, чи потрібно їй це.

Чоловік кивнув головою, в оновленому інтер’єрі подружжя прожило рівно дня три.

На четвертий день Марія повернулася з роботи і виявила, що всі її нові придбання зняті, штори і рамки з фото знайшлися в коробці, а на вікна розвішувала колишні штори з китицями мама Данила. Закінчувала вже.

– Перш ніж щось змінювати тут, Марія, – вимовила свекруха, – треба б було запитати господарів.

– А хіба мій чоловік тут не господар, чи я тут не маю права господарювати, – здивувалася жінка, – ми просто хотіли освіжити інтер’єр, ви самі говорили, що це наш з Данилом дім.

– Освіжати будеш у себе вдома, – сказала Соломія, – ця квартира нашої сім’ї і нам вирішувати, що і як тут буде.

Марія засмутилася, чоловік намагався її заспокоїти, мовляв, чим тобі не подобається обстановка, красиво ж, та й нема чого ображатися маму, вона як краще хоче.

Марія змирилася з усім, тим більше, що вона вже чекала дитину, а все інше відійшло на другий план, а значить, найближчим часом не до непорозумінь з чоловіком і не до власної квартири.

– Але чим далі, тим було гірше, – згадує молода жінка, – після того випадку зі шторами, свекруха почала з’являтися у нас на порозі регулярно, таке враження, що постійно вона контролювала щось, постійно за усім дивилася. Спочатку вона робила вигляд, що випадково поруч виявилася, вирішила зайти, а сама оглядалася, не поміняла я чого в квартирі.

– Навіщо вам нові чашки, – одного разу побачила обновку мама Данила, – грошей багато? Так збираєте, скоро дитина з’явиться. Чим старі чашки не хороші були, до речі, куди ти їх діла, віддала комусь, або просто викинула? Я ті чашки ще від мами отримала, мама їх з молодості берегла, то така важлива річ для нашої родини, пам’ятна.

Заспокоївшись, що старі чашки стоять на місці, а куплена пара чашок з кумедними написами, свекруха пішла.

Але незабаром Марія знову почала помічати, що в її речах хтось порядкувався, перекладав їх з місця на місце, наче щось там шукав.

– Давай змінимо замки, поставимо нові, – запропонувала вона Данилові, – я не можу так жити, у мене абсолютно немає відчуття, що я вдома, мама твоя постійно тут щось наглядає, переставляє, вічно все не так, постійно вона мною тут не задоволена, мені вже робити тут нічого не хочеться, не почуваю себе, як вдома.

– Я не можу так вчинити, адже мама образиться на нас, – відмовився від пропозиції своєї дружини чоловік, – це ж її квартира, як ми будемо тут господарювати, не запитавши.

Коли Марія вийшла в декрет і постійно сиділа в дома, тітка Соломія почала приходити мало не щодня.

Як на гріх якось Марія при матері чоловіка впустила на підлогу в кухні сковорідку, на плитці, старої до слова плитці, утворився маленький скол, розгледіти його треба було постаратися. Але тітка Соломія таки швидко розгледіла.

– Ну треба ж було Данилу вибрати в дружини таку, – незадоволено сказала вона, – не заробила ще на своє, а чуже можна і не цінувати, так?

Марія образилася. Але не так на слова свекрухи, як на свого чоловіка, що це все чув, але навіть не подумав щось сказати своїй мамі.

– Я попросила батьків мене забрати, – розповідає вона, – вже в батьків я і народила дитятко. Після того, як з’явилася на світ донька, свекруха приходила до мене сама, мирилася, ланцюжок золотий з підвіскою подарувала. Загалом, зробила я помилку, повернулася до чоловіка, точніше в квартиру його мами.

– Ти хоч розумієш, – запитала тітка Соломія Марію через місяць, – знаєш, скільки коштує цей столик? Більше нікуди було поставити свої пляшечки і жирні лосьйони? І чому знову на вікнах інші штори?

– Мамо, – спробував було втрутитися Данило, – дитина постійно чіпає ті штори, а старі штори дуже важкі в догляді, поки дочка маленька нехай висять ці, їх легше прати.

– Ви просто не цінуєте того, що для вас зроблено, – не знижуючи гучності продовжила тітка Соломія, – то, що ви тут живете ще не робить вас господарями повноправними. Тим більше, що господарі з вас ніякі, нічого до толку зробити не можете ви!

– Після цього в той же вечір я знову переїхала до батьків, – каже Марія, – більше я в цю квартиру не повернуся.

Данило зараз теж живе у тещі з тестем, квартира закрита, яку мати їм на весілля подарувала.

– Я впевнена, – говорить Марія, – що мама його все одно буде до нас ходити з перевірками. Не хочу я жити на чужій території, ось більше точно не хочу. Хочу своє, нехай непросто нам дасться наше житло, маленьке, скромне, але своє. Тільки там я буду щасливою. Хіба можна жити в такої свекрухи.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page