На шостому місяці я постукала у мамині двері зі сльозами на очах. – Я не впевнений, що дитина моя. Давай дочекаємось того часу, коли можна буде зробити тест. – Я не вірила, що це мені каже Мирослав, людина, яку я кохала всі серцем. Окрім цього всього в нього вже була під боком нова любов. Та моя “чорна смуга” лише починалася.
Я працювала в компанії, де 80 відсотків персоналу, були чоловіки. Після того, як ми з Мирославом відгуляли весілля, я стала розуміти, що чоловіку моя робота не підходить, оскільки він сильно ревнував мене.
Я не стала провокувати лишній раз чоловіка, і через три місяці звільнилася. А ще через місяць дізналася, що чекаю малюка.
Я ще тоді подумала, як все добре склалося в цій ситуації. Але ж ні. Я прорахувалася…
Нещодавно я повернулася до будинку матері, зі сльозами на очах, і на шостому місяці. А все тому що мій чоловік заявив, що дитина не факт що його, і що він собі знайшов жінку, яка точно його зраджувати не буде. А після появи на світ дитинки Мирослав зробить спеціальний тест, щоб упевнитися в тому, що дитина його.
Я чомусь переконана, що з тою дівчиною у нього були зв’язки ще до мого цікавого стану. А ці ревнощі.. це як кажуть, хто більше ревнує — той і роги наставляє. Так і вийшло з моїм чоловіком.
Звісно, мама без питань прийняла мене у себе і сказала, що в любому випадку я можу на неї розраховувати.
– А твій Мирослав як хоче, нехай зробить той тест, сам же засмутиться! А за аліменти не хвилюйся. Платитиме! — сказала мені мама наступного дня.
Оскільки я вже на такому терміні, то й покупки для дитинки ми вже підготували з Мирославом. Не всі звісно, але дещо вже чекало свого часу.
Мама Мирослава купила ліжечко для майбутнього онука. В шафі вже був одяг, пелюшки, ванночка, і все до неї. Словом, речей було чимало.
Але Мирослав заявив, що всі ці речі підуть його дітям з новою дівицею, оскільки моя зарплата була мізерною, та й звільнилась я відразу ж, тож і не заслужила. Сперечатись із ним немає сенсу — собі дорожче буде. Та й витрачати свої нерви не дуже хотілося.
Моя мама зараз на пенсії, батька давно на цьому світі немає. При цьому мамина пенсія не велика, а ось витрати на дитинку, самі розумієте – колосальні. Та й уже час би починати щось купувати, адже зовсім скоро з’явиться малюк у будинку.
Тоді нам і довелося надзвонювати всім рідним, пояснювати ситуацію та просити хоч щось для дитини.
Вся проблема була ще в тому, що я надто пізно вийшла заміж. Всі мої подруги вже давно відняньчили дітей і речі віддали потребуючим.
Тоді я й зателефонувала до своєї двоюрідної сестри Марусі, та розповіла всю ситуацію. Та мене підтримала, обурювалася такій поведінці Мирослава, і пообіцяла допомогти з речами для малюка, оскільки сама мала дитинку, якій рочок минув.
А потім вона тиждень мені не дзвонила. Довелося самій їй дзвонити.
Словом, з горем пополам вислала вона нам новою поштою дві коробки речей, і не тільки.
Там багато всього було. Речі хороші, якісні, видно, що дорогі! Я ж розуміла, що ми з мамою такі речі ніколи не змогли б купити для малюка.
А наступного дня дзвонить мені Маруся і каже, щоб я переглянула у вайбері від неї повідомлення, ніби там щось важливе. Ми з мамою почали одразу думати, що там таке Маруся придумала.
Гадали, що вона хоче якийсь подарунок зробити на день народження дитини. Ага, так! Відкриваємо, а там таблиця, речі та їх ціна! Ми одразу й не зрозуміли, що це за таблиця. І знизу був підпис: “Речі хороші, фірмові. Таких нових ти не зможеш купити за такі гроші. Тому я зробила величезну знижку на те, що вони вже ношені. Ти собі відбери, що купуватимеш і скинь мені!”
Ось тобі й підтримала сестру! І це я вам скажу відразу ж, не бідні люди. В них свій бізнес, який процвітає навіть під час війни в Україні. Ті речі лежали без діла в неї вдома, але віддати задарма вона все одно не захотіла. Тільки продати! Я навіть за такими знижками не зможу купити ті речі. Адже якби були в нас гроші, то нові речі купили б.
Наступного дня ми спакували всі ці речі в цю ж коробку і надіслали Марусі все назад. Та ж із подивом запитала: “А ви що, хотіли щоб я вам дарма віддала такі добрі речі?!”.
Тому довелося нам брати речі задарма у чужих людей. Бо свої безкоштовно нічого не віддадуть. Поки що якось справляємося, ще я по сайтах різним лажу, шукаю, хтось просто так віддає зі своїх дітей, хтось за “шоколадку”. Так завжди було, що чужі люди допомагають безкоштовно, а родичі вимагають грошей.
Що скажете з цього приводу?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
