fbpx

– Ну що ти на мене дивишся? Не міг себе стримати? І що мені тепер робити? Через тебе я доживатиму віку старою дівою!

– Ну що ти на мене дивишся? Не міг себе стримати? І що мені тепер робити? Через тебе я доживатиму віку старою дівою!, – Марта виговорювала рудому котові, який мружив очима, а далі взагалі почав вилизуватися.

Господи, як же було гарно з ним жити – акуратний, уважний і дуже спокійний… Просто ідеальний чоловік, але ж Каспер все спаскудив. Він наче збожеволів в чужій квартирі і не знав де має спинитися: чи на люстрі, чи на шафі, дер шпалери та дряпав ніжки крісел, загадив цілу хату…

– Назарчику, любий, я не знаю, що з ним таке. Зі мною такого ніколи не було!, – виправдовувалася Марта, а Каспер лише мружив очі…

– Може, він так звикає, – говорив Назар, але було видно, що спокій йому дається неймовірними зусиллями.

Більше того, Каспер вночі вискакував на ліжко і довго дивився на сплячого Назара, поки той не прокидався і з криком не спихав його з ліжка. Останньою краплею стало взуття. Марта мила крізь пориви рвоти і плакала.

– Марто, або він, або я, – Назар пішов на роботу в кросівках.

Якою б вона була людиною, якби залишила безпорадну тваринку? Ще Екзюпері говорив, що ми відповідаємо за тих, кого приручили, а чим її Каспер гірший за Лиса? Але такий вибір дуже розізлив Назара.

– Отже. Я гірший за кота. Дякую. Ніколи не забуду.

Марта сиділа в їхній орендованій квартирі і плакала, а от Каспер просто ніжився від задоволення і вів себе просто ідеально.

– Що ти знайшла в тому слабакові, – ніби говорив кіт,- подряпав трішки крісло, то вже така істерика, що не дай боже. А якби ти щось там поламала, то він би тебе теж з хати вигнав?

Дні летіли, кіт сидів на вікні, а Марта худла і марніла. Якось вона прийшла додому, обняла Каспера і винесла на двір.

Ласкаве сонце кинуло перше проміння на Назара, далі залоскотало Марту, але ті й не думали прокидатися. Тоді воно засяяло ще яскравіше – марно. Їх розбудив нявкіт кота, який почав тихенько, а далі підвищував ноту.

– Може, ми ще зробимо йому операцію на язику?, – спитав Назар.

– І не подумаю!, – Марта швидко побігла годувати улюбленця, бо цей чоловік вміє переконувати.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page