Мої батьки знайшли собі нову доньку на заміну мені. Дивно звучить, але інакше я цього пояснити не можу, адже у власному домі для мене місця немає хоч я на нього і заробила.
Я повернулася до рідного міста після п’ятнадцяти років роботи за кордоном. Вирішила, що з мене досить чужого неба над головою. Та й з професією потрібно визначитись, не вік же судна з-під бабусь виносити?
Повернулась я а мої тато і мама замість того, аби радіти засумували. Говорять, що своїм приїздом несподіваним я їх у незручне становище поставила. більше того, мене попросили “визначитись із житлом” адже вони дали дах над головою знайомій, а мені у власній двокімнатній квартирі на яку я і заробила, місця немає.
Валерія не маленька дитина, це жінка за сорок, яка уже має роботу у нашому містечку. Вона приїхала на запрошення батьків із Сумщини.
— Доню, говорить мені мама цілком серйозно, – ти повернулась у не найкращий час – думаю, тобі краще повернутись до Італії. Нині усе так невизначено а ти вирішила повертатись. Може ти ще рік два там побудь, а потім приїдеш. Нікуди твій інститут не дінеться. та й сама бачиш. ніде тобі тут спинитись. Ну не будемо ж ми Валерію на вулицю виставляти? Ми ж її запросили самі, прихистили, як то буде узагалі виглядати?
Я просто отетеріла. Тато з мамою згоден. Їх не бентежить навіть те, що вони усі в заробленій мною квартирі живуть. Говорять, що насамперед про мене піклуються.
Я вже й не знаю, що думати. Так медом нині тут не помазано, але хто був на заробітках знає. який то хліб гіркий. Я вже й роботу підшукала де освіта не головне, а от знання кількох мов, а вони у мене є, потрібні.
І що? Знову їхати на заробітки і чекати вітру з моря і часів хороших і батьки таки праві? Чи залишитись удома, а батьки так говорять тільки тому, що їм незручно Валерії на двері вказати.
17,12,2022
Головна картинка ілюстративна.
