Мені виповнилося 13, коли моя мати вирішила з’їздити до Італії та трохи підзаробити. Тоді це було дуже поширеною практикою. Але моя мама поїхала зовсім і сама.
Коли мені виповнилося 15, мама повернулася, щоб розлучитися з татом. Із собою мама тоді привезла немолодого італійця, свого нового чоловіка.
Нікого не здивую, сказавши, що мені важко далося розлучення батьків. Хоча б тому, що батько був дуже прив’язаний до мами і вражений раптовою зміною сімейного життя. Але розлучення він дав, силоміць милим не будеш, а мама швидко оформила всі документи з розлучення і поїхала до Італії вже назовсім.
До речі, жодної фінансової підтримки мама мені теж не надала. Я мала стійке відчуття, що її просто покинули.
Тим часом тато почав хворіти і за п’ять років пішов з життя. Я й досі думаю, що головною причиною було те, що кохана жінка, якій він вірив, пішла і навіть не озирнулася, це на нього вплинуло дуже сильно.
І хоча батько пішов рано, він залишив мені невелику спадщину та квартиру. Ще за кілька років я вийшла заміж за друга дитинства, який колись переїхав до США. Ми з Сашком довгий час спілкувалися у соціальних мережах, а одного літа він приїхав і зробив мені пропозицію. Мені було сумно лише тому, що батько вже не побачить мене у весільній сукні.
І ось я живу в США, квартиру в Україні раніше здвала в оренду, а тепер віддала знайомим біженцям з Донеччини.
А ось мама якимось чином дізналася про те, що у мене три місяці тому народилася донечка. Подзвонила й сказала, що хоче прилетіти зустріти Новий рік і на хрестини, які ми запланували на січень. І це навіть не знаючи мого чоловіка! Та ще й образилась, що її не запросили.
Ось тільки для мене мама є останньою людиною, яку я б хотіла бачити, і я відмовила. Трохи шкодую, але думаю, що зробила правильно.
Передрук без посилання на ibilingua.com.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
