В цей час будинок, в якому ми жили, свекруха встигла переписати на Мирона, тому я була спокійна. Та минулими вихідними в двері постукала Віка, моя зовиця, а за нею і її чоловік, як вияснилось згодом – колишній!
Ми з Мироном одразу ж після весілля стали жити з його батьками. Вони живуть в маленькому і затишному районному центрі, але мають свій невеличкий будиночок. Цей будинок звій мій свекор ще років тридцять тому, але так сталося, що чотири роки тому він раптово пішов з життя.
Зі своєю свекрухою ми в доволі хороших стосунках. Весілля з Мироном ми відгуляли за пару місяців до війни. І тоді одразу ж Віра Павлівна покликала нас жити до себе (сама я родом з маленького села).
Моя свекруха жінка видна, завжди підмальована, стильно одягнена, зі спокійним м’яким характером, тож я не заперечувала, щоб жити разом. До того ж будинок великий, на п’ять кімнат, є де “розгулятися”. Плюсом до всього Віра Павлівна ще й допомагала мені і на кухні.
– Мені подобається кого Мирон вибрав собі в дружини, і тому я хочу переписати цей будинок на свого сина. Моя дочка має хорошого чоловіка з квартирою, нехай цінує, і буде добре жити, — повідомила одного разу свекруха.
Але на минулих вихідних провідати маму приїхала сестра чоловіка – Вікторія. Вона в нас така дамочка, що палець в рот не клади, як то кажуть. Має дуже гострий характер. Навіть не знаю, в кого вона така вдалася.
– Ти знову розійшлася зі своїм чоловіком? Це в який вже раз? — розпитувала у дочки Віра Павлівна.
– Так, – відповіла їй Віка, і почала розповідати який непутній їй попався чоловік.
Вікторія чотири рази, відколи я тут живу, приїжджала до мами пожити після такої “бурі” в сім’ї. І завжди у неї винен чоловік, тільки не вона, вона ж просто “ангел”. Хоча я вважаю, що стосунки залежать безпосередньо від жінки.
– А Мирон чого біля тебе живе? Він вже знайшов свою половинку, нехай тепер думають разом, де їм жити!, – говорила вона на кухні з мамою, попиваючи чайок з тортом, який я приготувала.
– А чому Мирон повинен кудись з’їжджати? Молода сім’я, місця нам хватає. А ти якщо тут плануєш жити, то питай у брата, чи дає він таку на це згоду чи ні.
– Що? Чому це я маю у нього питати дозволу. Це такий Мирона будинок, як і мій!
Віка, звісно, ще та дівчина. Зовні вона дуже симпатична, та тільки ставить себе вище за всіх інших людей. А так жити не варто. Мабуть саме тому їй і не щастить із чоловіками, бо хто її терпітиме з таким характером.
Та в ці вихідні приїжджає до нас додому її колишній чоловік, він привіз п’ять клітчастих сумок з речами нашої Віки. Я з ним поспілкувалася за чашечкою чаю, і він мені видався доволі спокійною і врівноваженою людиною. Те, що про нього розказувала Вікторія, не сходилося зовсім.
– То скажи мені по секрету, справжню причину того, чого ви з нею розбіглися?
– Та тому, що я втомився бути з Вікою. Вона несе себе, як королева. Вимагає багато, а нічого натомість не дає. Та й нещодавно побачив її з якимись чоловіками, то вона мені заявила, що я порушив її особисті межі, що слідкував за нею. Та й тоді я зрозуміла, що не хочу бути з такою жінкою. Для чого мучити себе та її. Краще розбігтися в різні сторони.
Як виявилось, Віка вдома взагалі нічого не робила, у будинку було не прибрано, не зварено, вона тільки те й робила, що в салони краси записувалася. А хто таку дамочку довго терпіти буде, ще й в наш важкий час.
Коли я зрозуміла, що Вікторія збирається жити з нами, то вирішила розставити всі крапки над “і”.
– Прибирати і готувати їсти будемо по черзі. Раз я, потім мама, а після неї вже твоя черга. Ніхто ж в куховарки і прибиральниці тут не записувався. Тому все робимо по чесному!, – сказала я зовиці.
– А хто ти така, щоб мені такі накази роздавати? Ще ти мене не змушувала в хаті прибирати! Слухай мене – щось тобі не подобається, забирай Мирона і шуруйте на орендовану квартиру, і там собі складайте графіки, які тільки вам заманеться.
А потім Віка ще й додала, що навіть якщо знайде нормального чоловіка, то цілком зможе залишитись у нашому домі, а якщо я почну їй щось говорити, то вона виставить мене за поріг.
– Так-так, а ти знаєш той факт, що цей будинок твоя мама вже переписала на Мирона, твого брата. Тебе в цьому документі немає! Я зроблю все, що від мене залежить, щоб за поріг виставила мама саме тебе! – відповіла я Вікторії, яка кипіла від злості.
Відколи Віка живе в нашому будинку, мене всю трусить від несправедливості. У мене лише одне запитання, як в такої доброї і чуйної Віри Павлівни могла з’явитися на світ така “чорнорота” дитина?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
