Ніяк не можу зрозуміти логіку своєї свекрухи. Коли ми їхали зі свого містечка у Київ, думали, що мама чоловіка стане для нас опорою і допоможе, хоча б на перших порах. Але замість того, аби впустити нашу родину у свою однокімнатну квартиру, вона її здає і ходить у салони.
Як тільки ми приїхали Ірма Валентинівна не виявляла до нас абсолютно ніякого співчуття. Мені здається, вона взагалі мало цікавиться життям сина. Для неї дорослі діти уже й не діти і допомоги не потребуюь.
Звичайно, з одного боку це навіть добре, що вона не втручається в наші справи, але у такі часи її допомога нам просто необхідна. Але ж у моєї свекрухи просто відверта байдужість до нас. В обговоренні весілля вона участі не брала, порад не давала, за що їй велике спасибі.
Коли ми їхали з нашого містечко, чоловік казав, що ми житимемо в однокімнатній квартирі. Не в найкращому районі, звичайно, але все ж таки. Квартира стояла порожня довгий час. Свекруха там ремонт зробила і впустила квартирантів.
Проте, коли ми приїхали мама чоловіка на наше прохання оселитись у тому житлі здивовано відреагувала:
— А я, як і за що житиму? Ви дорослі здорові люди. Я тут узагалі до чого?
Моя мама намагалася навчити свою сваху, але відповідь була категоричною:
— Матимете своє – впустите, а от до мого – зась.
Ми винаймаємо квартиру на окраїні столиці. Знайшли роботу, діти в садочку. Свекруха приїздить до нас у гості вся гарна у новому одязі. Привезе онукам бананів і все на цьому.
Я завжди дивуюсь її незворушності. Як можна після всього, що вона зробила, чи не зробила для нас так спокійно до нас приходити. Як можна в очі дивитись спокійно? Поясніть.
19,12,2022
Головна картинка ілюстративна.
