Мій син поїхав у Швецію до свого батька, ще коли йому було 16 років. Я не заперечувала, адже розуміла, що там у Юри буде краще майбутнє. Син став шведським депутатом, а коли на нас напала рф, він забрав мене до себе.
Чоловік, від якого я народила сина Юру, був шведом, приїздив в нашу країну кілька разів по роботі. Ми так і не одружилися, але сина він визнав, вони спілкувалися. А коли Юрі виповнилося 16 років, син поїхав у Швецію до свого батька.
Я не заперечувала, адже розуміла, що там у Юри буде краще майбутнє. Син став шведським депутатом, а коли на нас напала рф, він забрав мене до себе. Юриного батька досить рано не стало, у 52 роки. У сина в Швеції свою родина, мені дуже подобаються його дружина Моніка й донечка Ерін.
Мені все тут дуже цікаво, хоч і сумую за домівкою, за Україною. До слова, у Швеції депутати не мають пенсій, авто та асистентів, «бідні» слуги народу не мають пільг. За нашими мірками, мій син і його родина живуть дуже дивно.
Ми звикли до того, що доходи депутатів значно перевищують середньостатистичні зарплати. Та й загалом у людей, які обіймають таку посаду в Україні, більше привілеїв та можливостей. Однак такий порядок речей Швеції властивий. Недарма вона вважається однією з найкращих країн для життя! Тепер я це бачу сама.
Про шведський рівень я читала й чула від сина й раніше. А ось про депутатів цієї країни дізналася зовсім недавно. І мене це справді вразило.
На нашому пострадянському просторі, так сталося, що депутати та інші люди, наближені до влади, стають частиною еліти. Якщо поставити поруч простого вчителя із нашої звичайної школи та людину, яка обіймає неостанню посаду в парламенті, різницю буде видно неозброєним оком.
Наші депутати можуть дозволити собі їздити дорогими машинами, обідати у фешенебельних ресторанах та відпочивати за кордоном. Про це всі знають.
У Швеції ж ситуація зовсім інакша. Парламентаріями, як розповів мені Юрій, стають прості люди, яких справді обирає народ. І найголовніший привілей таких депутатів полягає в тому, що вони набули такого статусу і шведи їм довіряють. Адже саме від них залежить, у якому напрямку рухатиметься держава.
Шведським депутатам не видають власних автомобілів. Усі вони дістаються на роботу, як і інші люди – громадським транспортом. Щоправда, вони мають проїзний документ, який видається державою на пільговій основі.
Парламент має лише 3 авто: для президента, для прем’єра, а також для його заступника. При цьому машини використовують, коли їхати потрібно лише на якісь офіційні заходи. Просто так на цих автомобілях ніхто не катається.
Депутати мають право попросити машину, але тільки в екстрених ситуаціях. Те саме стосується і таксі. Їх використовують у крайніх випадках.
Цікаві справи із депутатськими зарплатами. Наприклад, до 1957 року парламентарії не отримували зовсім нічого. Однак потім все змінилося на краще, оскільки будь-яка праця має бути оплачена. Сучасна зарплата депутата у Швеції не перевищує 40 тисяч крон. Таку суму може отримувати вчитель початкових класів!
Депутати не мають права підвищувати зарплату. Але водночас можуть попросити про це. Такі питання розглядає спеціальний комітет, головою якого є президент. Також у ньому працюють чиновники та журналісти.
Членам парламенту видають державні однокімнатні квартири, площа яких не перевищує 45 квадратів. Найчастіше це стандартні однокімнатні кімнати, де велика кімната є і спальнею, і вітальнею.
Цікаво те, що жити у цьому житлі може лише сам депутат. Його сім’ї перебувати там не можна. Рідні можуть ночувати у такій квартирі або жити там виключно за додаткову оплату. Але за рахунок держави в житлі один раз на рік можна зробити генеральне прибирання, скориставшись послугами клінінгової компанії.
У будівлі парламенту є їдальня для депутатів. Тільки там немає обслуговуючого персоналу. Парламентарі самі приносять їжу за столик, а після обіду повинні сходити та помити за собою посуд. Їжу держава не сплачує.
У Швеції депутати працюють заради загального блага, а не своїх корисливих цілей. Тому їм не потрібні особисті секретарі, та й за законом вони не мають права їх мати. Шведські парламентарі справляються зі своїми завданнями самостійно. Отже, вся відповідальність за таймменеджментом лежить виключно на них самих.
Натомість кожній партії держава виділяє кошти на формування спільного партійного секретаріату.
Депутати у Швеції не отримують довічної пенсії. Втративши свій мандат, вони мають право отримувати допомогу від держави у розмірі 85% своєї зарплати. Але такі виплати триватимуть лише 2 роки. Причому людині ще треба довести, що вона шукає нову роботу, інакше про отримання пенсії за другий рік можна також забути. Пенсійні прибутки депутатів анулюються, якщо парламентарій отримає інший мандат.
Швеція, як на мене – успішна прогресивна держава, та й син це підтверджує. Але працювати тут на такій роботі, як у Юри, хочуть далеко не всі. Просто працювати на благо країни з такими умовами роботи не дуже престижно.
У той же час життя тут моєму сину подобається, та й мені біля них добре, я вже знайшла собі українських друзів в діаспорі. А як воно далі складеться, повернуся додому чи ні – життя покаже.
Передрук без посилання на ibilingua.com.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
