Моїй донці зараз 20. Вона ще навіть університету не закінчила, а вже стала матір’ю. Я її відмовляла як могла, правдами і не правдами, бо вони ж навіть не розписані. Ну і, традиційне, «мамочко, ну він не такий, він порядний» забрав документи з вузу і перевівся в інше місто.
Керівництво вишу пішло їй назустріч, виділили кімнату в сімейному гуртожитку, не кажучи вже про екзамени, вона просто прийшла, і їй усе проставили. Але вона більше не хоче жити в гуртожитку, хоче взяти академвідпустку і повернутися до мене спочатку на рік, а там як вийде.
Я не проти онука. Але, по-перше, вчитися треба в такому віці, треба ж було думати про те, що на тебе чекає. Але ж тоді вона свято вірила, що “порядний хлопець” її не покине. По-друге, мені самій ще нема і 45. Я ще молода жінка, у мене робота, яка забирає багато часу, і своє особисте життя. І мені ніколи няньчиться з немовлям.
Я теж стала матір’ю досить рано, але тільки після закінчення інституту, і не перекладала відповідальність на плечі своїх батьків, всього досягала сама.
Ну от чим думає сучасна молодь? Надивилися на гарні картинки в Інстаграмі і не розуміють, що дитина це величезна відповідальність.
Ксенія, 43 роки.
