Моя свекруха Марина Вадимівна вже багато років працює і живе і Італії. Поїхала, коли мій чоловік, її молодший син, ще підлітком був.
Для початку вона просто допомогла трохи грошима колишньому чоловіку й дітям, які з ним залишилися. З часом купила там в Італії собі однокімнатну квартиру, а вже потім – старшій дочці в Україні двокімнатну подарувала на весілля.
Сину ж, тобто моєму чоловіку Андрію, в якості весільного подарунку вручила 2 тисячі євро, і все! Їх ми тоді витратили на весільну подорож.
Живемо ми з Андрієм і двома дітками на орендованій квартирі. свого часу я навчалася в обласному центрі в технікумі, познайомилася з майбутнім чоловіком та так і залишилася в місті. Дітки у нас 5 і 2 роки, тому, як ви розумієте, я в декреті, утримує нашу родину сам чоловік, працює він у мене лікарем, але зарплата не сказати, щоб дуже велика.
На оплату оренди за житло нам грошей, які заробляє Андрій, вистачає і на все необхідне, але не більше. Ви ж знаєте, скільки йде на двох дітей зараз грошей. Добре, хоч машину недорогу
Сама я з села, мої батьки – люди не багаті, живуть з саду-городу, курей тримають, і допомогти фінансово не можуть. Але щоразу, коли ми буваємо у них в гостях раз-два на місяць, вони нам з собою дають м’яса, свіжих яєць, фруктів-овочів, консервації – вважаю, це дуже гарна допомога для мешканців міста.
А от від свекрухи ми чекали іншого. Адже в один зі своїх приїздів Марина Вадимівна, яку ми приймали в себе, пообіцяла, що подарує й сину квартиру. От ми їй і повірили. Адже. на мою думку, діти для матері мають буди рівнозначними, однаковими. Ну добре, дочка старша, раніше вийшла заміж – їй житло першій, син може почекати. І ми чекали!
Але поняття про однакову любов до дітей виявилося не про маму мого чоловіка. Справа в тому, що недавно вона приїхала, попередивши нас заздалегідь про свій візит і сюрприз. звичайно, ми сподівалися, що наша мрія про свою квартиру нарешті здійсниться!
Ми так її чекали з Італії, бо вона обіцяли сину на ювілей квартиру. І купила! Але що вчудила – нормальними словами не назвати, тільки епітети на язик просяться!
Я готувалася до дня народження Андрія й приїзду його мами, стіл дорогий накрила, зовицю теж запросила дітьми (чоловік у неї – захисник, тому Альбіна зараз сама з дітьми).
І от під час святкування Марина Вадимівна і заявила, що квартиру вона вже придбала, двокімнатну, в новобудові. Але їй ще 7 років працювати до італійської пенсії, і ці 7 років вона буде віддавати цю квартиру, яка потім в перспективі дістанеться Андрію, – в оренду квартирантам.
Чому так? Вона хоче назбирати на свій будинок в Україні з ділянкою, садочком, в якому буде старіти зі своїм українським майбутнім чоловіком. А ще хоче допомагати фінансово нашій армії. Для цього їй потрібен до італійської зарплати ще й постійний додатковий пасивний дохід в Україні. Ось так.
Я проплакала два дні. Мені після цього й бачити маму чоловіка не хочеться, і щоб вона з дітьми спілкувалася! так і сказала Андрію – більше бачити на порозі в себе його маму на бажаю, нехай у дочки зупиняється, їсть купається, з тими онуками спілкується, а сюди дорогу забуде.
Якось справлялися до сі без неї своїми силами – і надалі обійдемося.
Автор – Олена М.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
