Приблизно років два тому, може трохи більше, я вирішила накопичити суму близько 50 тисяч, просто для фінансової подушки. Зараз такі часи що мати фінансову подушку потрібно, всяке може статись.
Щоби просто було. Живу я у невеликому містечку, населення десь 200 тисяч людей. Мільйони тут не заробляємо. Я працюю у невеликій ІТ школі для дітей, і маю більш-менш нормальний прибуток. Також я живу у своїй квартирі, що значно полегшувало збирання грошей. Коли на моїй карті через якийсь час була дана сума, тішилася як дитина.
Але потім почалася якась манія, не знаю навіть, як назвати… Тобто, до сьогодні я досі коплю, сума вже підійшла до мільйона гривень. Але коплю я на шкоду собі. Я перестала купувати собі дуже багато речей, перестала кудись ходити. Тому що це витрачання грошей.
Витрачаю тільки на найнеобхідніше. Їжа (тільки найнеобхідніша), кварплата і за потребою речі, і то намагаюся купити за знижками, акціями. Я не коплю для чогось, для якоїй мети. Не коплю на іпотеку, ремонт і так далі. Ні.
Мої гроші просто лежать на карті. Коли я щось купую і бачу, як сума стає трохи меншою, у мене починається паніка. Я можу тиждень ходити та твердити собі, навіщо я взяла це, адже я витратила гроші. Думаю, що настав час піти до психолога.
