Ми одружені уже 25 років з чоловіком і на кожне день народження він дарує мені якусь дрібничку чи побутову річ. Тому і на цей раз я не очікувала чогось особливого, але дуже помилилась
Спочатку я дуже на це ображалась і навіть сварилась, але згодом змирилась. Бо, коли я і просила щось конкретне подарувати, він все одно робив по-своєму. Прикро звісно, але ж щастя не лише в подарунках.
От і цього року я не сподівалась на якийсь особливий подарунок, тим більше у мене і не ювілей – 48 років. День народження у мене завтра. Сьогодні я прибрала у квартирі, наготувала їжі, словом провела щоденну рутину і зранку піду на роботу.
Вранці, коли я збиралась Юра ще спав, не стала його будити, а тихенько пішла. Колеги мене привітали і подарували квіти. На обід я купила торт і ми колективом попили чаю з тортиком.
Настрій у мене був не дуже, бо вже день завершувався, а Юра і досі не подзвонив і не привітав. Коли я сиділа і думала, що ж могло статись, що чоловік не телефонує до мене підійшла колега і каже:
– Бачила твого Юру. Сидить у кафе з квітами. Мабуть, когось чекає. От чому і не дзвонить.
Чоловік вже кілька днів пізно повертався додому з роботу. Минулу ніч взагалі не ночував. Я почала підозрювати, що він має іншу жінку, тому, коли колега це сказала я миттю скосила з місця.
Після її слів я не могла всидіти на місці. Відпросилась з роботи і побігла, бо хотіла застати чоловіка на гарячому. З ким він там зустрічається, поки я на роботі? Такого подарунка від нього я точно не очікувала, бо живемо ми з ним добре.
Коли забігла в те кафе, де сидів Юра вже уявляла його з іншою і як будемо сваритись, але все сталось інакше. Чоловік мене побачив, піднявся і підійшов.
– Ходи, Лесю, за стіл.
– За який стіл? З ким ти тут сидиш, поки я працюю? І це в день мого народження. Як ти так можеш?
– Годі-годі. Ти чого? Я тебе чекаю. До кінця робочого дня в тебе ще година, тому я забронював столик і чекаю.
– Що?
– Хотів зробити тобі сюрприз на день народження, а ось і подарунок.
Чоловік протяг мені букет квітів і маленьку коробочку. Я її відкрила тремтячими руками і побачила золоті сережки, які я давно хотіла.
Сльози потекли з очей. Я ж думала, що чоловік мене зраджує, а він готував мені подарунок. Сюрприз вдався.
– Дякую тобі, Юро. І вибач, що накинулась зі звинуваченнями.
– Я не серджусь.
Ми повечеряли і, мабуть, вперше за довгий час щиро і відкрито поговорили. Ще Юра сказав, що цього року на Великдень ми їдемо удвох на відпочинок у Карпати. Він вже й готель забронював та купив квитки. Цей вечір я запам’ятаю на все життя.
