Мільйонер, пов’язаний з Рівненщиною: «Війна відлякує інвесторів набагато сильніше, ніж корупція» (6 ФОТО)
Сергій Ліщина закликає зупиняти імпорт з Білорусі
Його статки оцінюють в понад 26 млн дол., він із родини хіміків і має бізнес, пов'язаний з Рівненщиною, але ви про нього, напевно, не чули.
Сергій Ліщина - співзасновник компанії «Українські лісопильні».
При цьому він є власником та співвласником цілої низки інших деревообробних підприємств в Україні, частина з яких, цілком можливо, теж знаходиться в наших краях.
Цікаво, що сам він за освітою – хімік із родини хіміків, а свій шлях у бізнесі починав з… адипінової кислоти, аж поки Китай не витіснив усіх із цього ринку.
Ліщина, як фаховий хімік, переключився тоді спочатку на формалін та карбамідоформальдегідну кислоту, а відтак перейшов до деревообробки та випуску фанери.
Сьогодні до 30% підприємств цієї сфери мають той чи інший стосунок до Сергія Ліщини.
Але…
Зараз вся деревообробна галузь України переживає катастрофічну кризу.
Очевидно, що це може мати дуже серйозні наслідки й для Рівненщини.
Ліщина каже:
Динаміка імпорту фанери з Білорусі просто катастрофічна.
Якщо в 2015 році було імпортовано 848 метрів кубічних фанери, то за п'ять місяців цього року — 17 052 метри кубічних.
Ціна на деревину в Білорусі, на відміну від України, нижча на 40%. Типовий демпінг. Це дозволяє не тільки активно витісняти українську продукцію на зовнішніх ринках, але й імпортувати її в Україну.
Чому це відбувається?
Все тому, що в Білорусі обробкою деревини займається Державна компанія «Білоруська лісова компанія», яка має від держави й відповідні пільги, і кредитну підтримку, бо приносить в Білорусь валюту.
Україна ж добиває своїх виробників підняттям вартості на електроенергію на 20%.
Ліщина каже:
У нас ще й електроенергія подорожчала на 20% з липня. Яким би поганим не був «Роттердам плюс», але ціни до реформи енергоринку були нижчими.
До речі, що це за така відміна «Ротердам+», яка призводить не до зменшення вартості електроенергії, а до її збільшення?
Навіщо нам такі «реформи»... Ви не знаєте?
Одним словом, радимо повністю прочитати інтерв’ю з Сергієм Ліщиною, яке він дав для сайту The Page
Там багато цікавого (подаємо без змін)
Підприємець Сергій Ліщина – один з найбільш непублічних бізнесменів країни, водночас він створив цілу імперію з виробництва будматеріалів. У нього значні частки в заводі з виробництва мінеральної вати Izovat, в активах у сфері деревообробки, в кількох фанерних заводах та в компанії «Українські лісопильні».
Ліщина починав займатися бізнесом в Україні у далекі дев'яності. Тоді він торгував хімічною сировиною, поступово перейшов до продажу готової продукції – будматеріалів. За цей час встиг побудувати заводи, пережив рейдерську атаку від оточення Віктора Януковича, почав фінансувати українську армію і зібрав найбільшу антикварну бібліотеку з оригіналів українських класиків.
Бізнесмен тримався до останнього часу в тіні, тільки зараз зважився на те, щоб розповісти про свій бізнес і про те, що відбувається на ринку будматеріалів. стало першим виданням, яке поспілкувалося з Ліщиною.
– Що зараз відбувається на ринку будівельних матеріалів?
– Попит на велику групу будматеріалів впав на 40%, якщо порівнювати з 2018 роком. Це пов'язано з президентськими і парламентськими виборами. Політична невизначеність призвела до зниження обсягів будівництва, що так само зменшило споживання будматеріалів. Це ще не криза на будівельному ринку, однак цифри показові. Очікуємо, що в четвертому кварталі ситуація вирівняється, і буде певне зростання.
– Давайте поговоримо про конкретні ринки. У вас великий деревообробний бізнес. Що з ним відбувається?
– 2019 рік виявився непростим. Як співвласник декількох фанерних заводів і компанії «Українські лісопильні» я бачу, що ми увійшли в якусь системну кризу. На сьогодні ми не здатні конкурувати з білоруською продукцією. Ціни на фанерну сировину в Білорусі значно дешевші, звідси і можливість демпінгувати. Українські лісгоспи підняли ціни для виробників фанери. Водночас просів європейський ринок, вони знизили свої апетити, а український ринок переповнений. Сподіваюся, що так довго це не триватиме, наші лісові господарства підтримають вітчизняного виробника.
– Це якось пов'язано з контрабандою?
– Думаю, це може бути одним з факторів. На моє особисте переконання, це більше пов'язано з крадіжками лісу. Те, що проходить як «неврахування» і продається за готівку. Якби всі працювали в однакових умовах, все було б добре.
– Які саме види продукції постачають з Білорусі?
– Фактично всі види плитних матеріалів, зокрема фанерні. Проте українські фанерні заводи простоюють вже кілька місяців поспіль, починаючи з травня. На мій погляд, варто вжити заходів – обмежити доступ на український ринок аналогічної продукції з Білорусі. Якщо підемо шляхом антидемпінгових розслідувань, ми нічого не доб'ємося. Вони можуть тривати місяцями, а тим часом динаміка імпорту фанери з Білорусі просто катастрофічна. Якщо в 2015 році було імпортовано 848 метрів кубічних фанери, то за п'ять місяців цього року — 17 052 метра кубічних.
– Чому Україні фактично треба обмежувати імпорт сировини з Білорусі?
– Погляньте: більшість білоруських виробників фанери та ДСП входять до державного концерну «Білоруська лісова компанія». Для неї як для держкомпанії створені умови найбільшого сприяння, бо вона є джерелом отримання валютної виручки. Наприклад, ціна на деревину в Білорусі, на відміну від України, нижча на 40%. Типовий демпінг. Це дозволяє не тільки активно витісняти українську продукцію на зовнішніх ринках, але й імпортувати її в Україну.
Також, за нашою інформацією, підприємства, що входять до концерну «Білоруська лісова компанія»,активно фінансуються спеціально створеним Державним банком розвитку. Фактично для таких підприємств не має значення ціна продажу — вони можуть продавати свою продукцію і збитково, аби досягти мети щодо залучення валютної виручки. І водночас за імпортом з Білорусі наші двері відчинені навстіж. А ставка ввізного мита – нульова, коли навіть у Євросоюзі існує ввізне мито на цю категорію продукції.
– А хто ж заважає українським підприємствам також отримувати низьку ціну на свою продукцію?
– В Україні, на жаль, неадекватні ціни на вітчизняну лісопродукцію – це стосується і фанерної сировини, і технічної сировини, і сировини для пиломатеріалів. Білорусь свідомо дає низькі ціни на лісосировину, бо розуміє, як це працює, наскільки це важливо для виробника – мати можливість знизити ціну. Плюс для них прихід валютної виручки критичний, як, власне, і для нас. Ціни на сировину в Росії дещо вищі. Але в Україні – найвищі ціни, що повністю виключає можливість конкурувати на зовнішніх ринках. А що ще гірше – ми втрачаємо і внутрішній ринок під натиском більш дешевого імпорту.
Проте я вас запевняю, що підприємства Державного лісового агентства України прекрасно інформовані про ціни, зокрема і на готову продукцію (фанеру, ДСП або пиловник) на зовнішніх ринках, і добре знають нашу внутрішню ситуацію. Але продовжують утримувати ціни — як їм здається, на свою користь. У підсумку самі постраждають, коли увесь ліс, який вони заготовляють, просто нікому буде споживати, тому що вся українська переробка істотно скоротиться або взагалі помре.
Потрібно розуміти, що конкуренція щодо продукції деревообробки триває на зовнішніх ринках. Чим дорожчі українські плитні матеріали, тим дорожчі українська меблі. А українська продукція безпосередньо конкурує з російською та білоруською на європейських ринках. Тому програють усі. До того ж у нас ще й електроенергія подорожчала на 20% з липня. Яким би поганим не був «Роттердам плюс», але ціни до реформи енергоринку були нижчими.
– Заборона на імпорт – це крайній захід...
– Не треба соромитися радикальних заходів, не потрібно боятися захищати і підтримувати свого, внутрішнього виробника будь-якими засобами – інакше він просто загине.
– Ви є співвласником підприємство Izovat, це один з основних виробників мінеральної вати в Україні. Розкажіть про тенденції в цій галузі.
– У 2018 році ринок динамічно розвивався, ми подвоїли виробництво, побудували нову лінію. У європейських виробників був дефіцит мінеральної вати, у нас з'явилася можливість постачати свою продукцію. Сьогодні у ЄС, навпаки, перевиробництво, в Україні все збалансовано. Втім, у нас і тут є проблеми імпорту з боку Білорусі. Їхній імпорт – понад 50% від загального.
– Кажуть, що це насправді російський товар, а не білоруський.
– У мене немає чітких підтверджень того, що в Україну заходить російський товар під маркою білоруського. Є прецеденти, коли білоруські виробники намагалися продати свій товар трохи дешевше, ніж була ціна по Україні. Ми намагаємося їх переконувати, щоб не демпінгували. Але, думаю, що треба почати антидемпінгове розслідування щодо позицій мінеральної вати, інакше не зможемо існувати.
– Чому ви взагалі зайнялися теплоізоляцією?
– Я торгував хімією і займався деревообробкою, був далеким від виробництва теплоізоляції. А потім сталася цікава історія: я випадково потрапив на конференцію, де сусідом виявився мій майбутній партнер, який зумів донести до мене думку про те, що в Україні немає виробництва кам'яної вати і що таке виробництво дуже перспективне. Він стверджував, що це продукт майбутнього, і треба будувати завод.
До речі, на той момент дійсно не існувало жодної виробничої лінії. Російські виробники виявилися спритнішими — вони першими побудували завод в Черкасах, а ми вже підтягнулися другим ешелоном. Все було зроблено з нуля. І це було досить ризиковано, оскільки ми нічого не розуміли у цьому ринку. Інвестували понад 30 мільйонів євро.
– За який час проект окупився?
– Розраховували на 3-4 роки. Але оскільки ми вийшли на ринок після кризи 2008-го року, це зайняло 6 років.
– Як ви оцінюєте програму енергоефективності та утеплення будинків в Україні?
– Було кілька програм, були «теплі» кредити. На жаль, вони не мали великого впливу на ринок теплоізоляції, а дали певну перевагу виробникам вікон і котельного обладнання. Також була програма кредитування бюджетних організацій. Там ми побачили зростання – 20%-відсоткове збільшення споживання теплоізоляції.
На жаль, все зупинилося в середині 2018 року, коли була оголошена широка програма щодо створення фонду енергоефективності. Все загальмувалося напередодні президентських виборів. Напевно, ніхто не хотів брати на себе відповідальність витрачати кошти з фонду. Хоча він повинен принести певні плоди, оскільки це 200 тисяч житлових будинків, які треба утеплити з 2020 року.
– Якщо говорити про Росію, чи необхідно, на вашу думку, закрити український ринок мінеральної вати від продукції з Росії?
– Я за чесну і здорову конкуренцію в будь-якому бізнесі. Треба просто визначити чіткі правила гри. Якщо ми маємо 10% мита на український товар в РФ і 5% звідти, то це просто нонсенс в нинішніх умовах. Мито має бути як мінімум підвищене.
– Що повинен зробити новий прем'єр-міністр, щоб бізнесу краще працювалося і щоб почалося економічне зростання?
– Зараз серпень, затишшя. Але подивіться, що відбувається з національною валютою. Вона зміцнюється. Не потрібно її утримувати штучно, краще відпустити, трохи девальвувати. І ринок усе відрегулює.
– Скільки людей працюють на ваших підприємствах?
– Працює 2500-2800 людей. На підприємстві Izovat, наприклад, працює 420 і середній рівень зарплати – 15 тисяч гривень на місяць.
– Розкажіть, як ви створили свій бізнес?
– Я народився в сім'ї хіміків, за освітою теж хімік. У 1992 році закінчив Харківський політехнічний інститут, рік прожив в Америці, повернувся додому. У той час в Україні було вікно можливостей, і якщо людина мала здібності, то чогось досягала. Я почав з торгівлі хімічними матеріалами, спеціалізувався на органіці. Цікавим продуктом була адипінова кислота (з неї отримували поліуретан, нейлон). Тоді в Україні було два виробники – Рівненський «Азот» і Сєвєродонецький «Азот». Ми продавали адипінову кислоту в Китай і Південну Корею. Але з часом бізнес помер, оскільки китайці налагодили власний випуск і почали експорт по всьому світу.
Але ми ж хіміки, і знайшли нову нішу – формалін, карбамідоформальдегідну смолу. Ось так поступово прийшли до деревообробки, оскільки у виробництві ДСП застосовується карбамідоформальдегідна смола. На той час ці виробництва не працювали належним чином.
У 1998 році придбали Надвірнянський лісохімічний комбінат. Спочатку мучилися і не розуміли, навіщо нам це потрібно. Потім купили фанерний завод. Ринок швидко сформувався — прийшли західні корпорації, але досить велика частка залишилася в українських компаній. У нас десь 30%.
– На вашу думку, у бізнесі краще зосередитися на якомусь одному напрямку?
– Я вважаю, що необхідно працювати в тих сегментах, які приносять прибуток. Втім, і тут є нюанси. Наприклад, у будівельників зараз момент невизначеності, пов'язаний з минулими виборами. Бізнес серйозно просів, продажі йдуть не дуже добре. Водночас просів і ринок теплоізоляції – мінус 40%, як порівняти з 2018 роком. Але з іншого боку, завтра з'явиться новий прем'єр-міністр, стануть зрозумілими бюджет та правила гри, і знову почнуться будівництва та продажі. Треба просто вміти бачити на крок вперед.
– Як з 2014 року змінився бізнес-клімат в країні? Чи стало легше працювати?
– Однозначно — і працювати, і дихати стало легше. Наприклад, ми до 2014 року були під тиском у певний період. Я маю на увазі правління Віктора Януковича. Тоді були дуже жорсткі умови. На ринку деревообробки Антимонопольним комітетом порушувалися справи про змову між виробниками ДСП. Ніхто не знав, де опиниться. На щастя, ми або перечекали, або просто люди зі старої команди не знайшли рішення, хто буде керувати цим бізнесом. Він був розрізненим, належав різним компаніям – швейцарським, австрійським. Були навіть залучені посли Швейцарії і Австрії, і великих проблем вдалося уникнути.
– А зараз є системні ризики для бізнесу? Наприклад, рейдерство, яке було при Януковичі.
– Думаю, немає. Тут ми стали набагато цивілізованішими. Звичайно, ми бачимо в новинах, що всяке відбувається. Але я думаю, що відсоток брутального рейдерства знизився практично до нуля.
– Що гірше для інвестиційного клімату — війна чи корупція?
– На мою думку, західні партнери досить добре адаптувалися до нинішніх умов України, і корупція їх вже не лякає. Це така заїжджена тема, коник, якого осідлали певні політики. Корупція є, але її вже стало менше. Сподіваюся, що буде ще менше.
Війна, мені здається, в цій ситуації є превалюючим чинником, оскільки будь-який західний інвестор думає про те, що буде з цією країною завтра. А війна як раз і превалює: інвестори вирішують, що краще зупинитися або взагалі не приходити.
– Що треба зробити владі, щоб полегшити ведення бізнесу в країні?
– Загалом в Україні сьогодні досить легко вести бізнес. Якщо влада не заважає, то бізнес відчуває себе вільно. Що потрібно, так це не заважати і захищати. На жаль, вітчизняний виробник зараз не на першому місці. На це треба більше впливати. Наприклад, захистили будівельний ринок, ввели антидемпінгові мита на цемент. Але на будівництвах використовують багато продуктів.
Потрібно робити правильні й зрозумілі речі. А зараз не зрозуміло, чому на одні товари — мита, а на інші — ембарго. Нехай влада хоча б роз'яснить, чому у нас така невідповідність підходів до різних груп товарів. Тоді вже стане легше
Радіо Трек: НОВИНИ
