Комунальні підприємства: продати чи залишити?
Опубліковано : Іванна Капустянська
В Україні існує понад 5000 комунальних підприємств. Їхній сумарний збиток становить близько 7 млрд грн на рік.
За даними YouControl, у 2017 році в Україні існувало 5244 комунальних підприємства. Із них 1360 – монополії. Це переважно підприємства інфраструктури – ТЕС, водоканали, постачальники природного газу, транспортні підприємства.
Ми аналізуємо дані надані партнерами нашого дослідження компанією YouControl, щоб зрозуміти, наскільки гіршими є показники комунальних підприємств порівняно з державними та приватними та що з ними робити.
Ці монополії є природними. Це означає, що у цих галузях конкуренція є невигідною через те, що бар’єри для входу інших компаній (найчастіше – це фіксовані витрати) є високими. Натомість, монополіст є більш ефективним, оскільки за рахунок великого обсягу виробництва його фіксовані витрати на одиницю продукції є порівняно низькими.
Найяскравішими прикладами таких ринків є водопостачання, передача та розподіл електроенергії, використання залізничних колій.
Чи є комунальні підприємства більш прибутковими порівняно з держпідприємствами та приватними компаніями? Чи залежить їхня прибутковість від монопольного статусу? Щоб відповісти на це питання, ми використали дані про фінансові показники українських компаній, надані компанією YouControl.
Ми визначаємо прибутковість як прибуток поділений на власний капітал (наскільки прибутковою була одиниця власного капіталу).
Аналіз медіанної прибутковості підприємств дозволяє зробити такі висновки:
- Комунальні підприємства є найменш прибутковими: їхня медіанна прибутковість близька до нуля. На другому місці – державні підприємства, а найприбутковішими є приватні. Це можна побачити й на рисунках, що відображають розподіл прибутковості для підприємств різної форми власності (рис. 2-4). Серед підприємств приватної форми власності розподіл є найбільш «зсунутим» в бік прибуткових підприємств, тоді як серед підприємств комунальної форми власності розподіл є найбільш симетричним, що означає, що кількість прибуткових та неприбуткових підприємств серед підприємств комунальної форми власності є приблизно однаковою.
- Різниця між монополіями та іншими підприємствами серед компаній усіх форм власності не є значною. Серед комунальних підприємств монополії є менш прибутковими, ніж інші підприємства, тоді як серед приватних і державних підприємств вони є дещо більш прибутковими (рис. 1).
Рисунок 1. Розподіл медіанної прибутковості за типом власності та статусом монополії
Рисунок 2. Розподіл прибутковості серед підприємств комунальної форми власності
Рисунок 3. Розподіл прибутковості серед підприємств державної форми власності
Для встановлення причинно-наслідкового зв’язку ми здійснили регресійний аналіз, а саме – доступний узагальнений метод найменших квадратів (FGLS).Залежною змінною є прибутковість підприємств (ROE), яка показує, скільки чистого прибутку приносить одна гривня власного капіталу. Результати свідчать, що монополії в середньому не відрізняються за прибутковістю від інших підприємств.
Це співвідноситься з результатами графічного аналізу на Рисунку 1.
Як і очікувалося, коли ми контролюємо інші фактори за допомогою регресійного аналізу, приватні підприємства є найбільш прибутковими, зокрема прибутковішими за державні в середньому на 3,7 відсоткових пункту, а за комунальні підприємства – на 5,5 відсоткових пункти. Окремий аналіз підприємств з монопольним статусом та без нього показує, що приватна власність збільшує прибутковість для монополій та інших компаній майже однаковою мірою. Отже, чи є підприємство монополією – не так важливо порівняно із його формою власності (статистично значущої різниці у прибутковості між монополіями та іншими підприємствами немає). Разом із тим, комунальні підприємства є менш прибутковими за державні чи приватні (і ця різниця є статистично значущою).
Також ми дослідили, яку прибутковість монополії різної форми власності показували в різні роки. У 2007–2017 роки приватні монополії були значно прибутковішими за державні, які, своєю чергою, були прибутковішими за комунальні (Рисунок 5).
Рисунок 5. Динаміка медіанної прибутковості монополій за формою власності.
З комунальними підприємствами ситуація є більш проблемною, ніж із державними. Річ у тім, що хоча ці підприємства набагато менші, ніж державні, їх значно більше. Тобто збитки від кожного окремого комунального підприємства можуть видаватися незначними, але загальний їхній обсяг є більшим, ніж на державних підприємствах. Так, загальний обсяг збитків комунальних підприємств становить майже 7 млрд грн (сумарний прибуток прибуткових комунальних підприємств становить близько 1,6 млрд грн, а сумарний збиток збиткових – 8,5 млрд грн), тоді як державні підприємства сумарно приносять прибуток 44 млрд грн. Щоправда, 89% із цих 44 млрд – це прибуток «Нафтогаз України», чистий прибуток якого за 2017 рік становив 39,3 млрд грн.
Велика кількість комунальних підприємств означає, що процес приватизації чи організації корпоративного управління на комунальних підприємствах буде тривалішим, ніж на державних. Звісно, законодавство дозволяє створювати на комунальних підприємствах наглядові ради та покращувати корпоративне управління. Однак їх запровадження є політичною волею кожного окремого органу місцевого самоврядування, що ускладнює ситуацію ще більше.
Що ж держава має робити з комунальними підприємствами в цілому, і з комунальними монополіями зокрема?
Наші результати показують, що усі комунальні підприємства – як монополії так і інші підприємства – є менш прибутковими, ніж державні чи приватні підприємства. Отже, прибуток не може бути мотивом для залишення таких підприємств у комунальній власності. Існування комунальних підприємств може викривлювати конкуренцію за рахунок отримання ними допомоги з бюджету, а також нести в собі корупційні ризики. Комунальні підприємства можуть завищувати витрати через корупцію. При цьому дуже часто вони не можуть отримати більше виручки – особливо якщо вони є природними монополіями, і місцева чи державна влада регулює їх ціноутворення. Тому вони стають неприбутковими і врешті-решт, щоб залишити їх «на плаву», місцева влада змушена надавати їм допомогу.
На нашу думку, потрібно розділити комунальні підприємства на ті, які виконують певну соціальну функцію, яка не може бути виконана приватними підприємствами, та ті, що не мають такої функції. При цьому, виходячи з того, що комунальні підприємства є набагато менш прибутковими за приватні, ми підтримуємо приватизацію переважної більшості комунальних підприємств. Для тих підприємств, які все ж залишаються у комунальній власності, потрібно запровадити корпоративне управління. Загальні правила корпоративного управління мають бути визначені законом. Можна надати певний ступінь свободи місцевій владі у визначенні деяких аспектів цих правил. Водночас законодавчо мають бути встановлені такі запобіжники корупції:
- Для кожного комунального підприємства має існувати політика власності,
- Незалежна наглядова рада (обрана на відкритому, чесному конкурсі),
- Висока оплата праці членів наглядової ради,
- Призначення та звільнення керівництва КП наглядовою радою,
- Прозорість звітування, відкриті дані, для великих підприємств – незалежний аудит
- Жорсткі умови невтручання політиків в управління компанією (політики не мають право призначати, звільняти керівництво КП, тиснути на прийняття рішень наглядовою радою тощо).
При цьому, як зазначалося раніше, важливо пам’ятати, що близько п’ятої частини комунальних підприємств мають монопольний статус. Приватизація таких підприємств може бути додатковим викликом. Адже якщо монополія є приватною, щоб вона не зловживала монопольним становищем, на противагу їй має бути сильний та незалежний регулятор. Який саме орган є регулятором – залежить від галузі, в якій комунальне підприємство здійснює діяльність, а також від його розміру. Для малих підприємств регулятором є місцева влада, а для великих – національні регулятори. Однак, який би орган не був регулятором, перед приватизацією комунальних монополій важливо надати йому незалежність та захистити від захоплення.
Джерело: CvNews
Сьогодні Буковина прощається з Героєм 
