Валерій Лобановський: як великий тренер змінив світ футболу (ВІДЕО)

скрін з відео 

Він – немеркнуча зірка світового футболу. Ім’я українського спортсмена стоїть на третьому місці в рейтингу найбільш титулованих наставників у світовій історії. А УЄФА включила його в десятку кращих тренерів усіх часів. Йдеться про Валерія Лобановського.

Його футбольна історія почалася, коли хлопчикові було 13 років. У 1952 році Лобановський почав відвідувати школу футболу. Туди його привів дитячий тренер Микола Чайка. І вже через три роки юнак продовжив тренування в столичній футбольній школі молоді.

Коли в Києві відкрили філію “Динамо“, Лобановський спочатку грав дублером. Але незабаром футболіст дебютував на чемпіонаті Радянського Союзу-1959. Публіку спортсмен завжди привертав своїм умінням витончено вести м’яч і плутати суперника проходами по лівому флангу. Але його коронною фішкою були удари з кутових.

Потім він пішов з команди, грав за “Чорноморець” і “Шахтар“. А пізніше Валерій і зовсім вирішив піти зі спорту. Але довго без футболу Лобановський не зміг. Незабаром він повернувся в світ футболу, але вже в якості старшого тренера. У другій лізі СРСР він вивів на поле своїх підопічних – ФК “Дніпро”.

Лобановський казав: “Для себе я твердо засвоїв з перших же днів: тренер повинен свято пам’ятати, не забувати ні на хвилину, що працює з людьми, які в значній мірі роблять з нього тренера. А люди, на відміну від роботів, мають душу, часто досить вразливу, іноді – норовливу. Тренер, безумовно, повинен досконально розбиратися в футбольній справі, але це одна сторона медалі. Інша – тренер зобов’язаний однаково добре розуміти і душу гри, і душу людей”.

До рідного Києва Лобановський повернувся через багато років, щоб тренувати київське “Динамо“. Саме на період роботи в цьому клубі припав пік його кар’єри. З динамівцями тренер виграв сім чемпіонатів СРСР і шість Кубків Радянського Союзу.

Потім футболіст став тренувати збірну ОАЕ, а після – Кувейту. З Валерієм ці команди також досягали найкращих за свою історію результатів.

Цікаво, що в командах, де працював Лобановський, існували певні традиції. Наприклад, черговість виходу на поле. Навіть якщо гравець затримувався, наприклад, у вбиральні, вся команда чекала його. А воротар обов’язково перед виходом із роздягальні “на фарт” тричі підкидав м’яч і ловив його.

“В день матчу необхідна найсуворіша концентрація професійної енергії. Переконаний – існують засоби, за допомогою яких вона передається гравцям. Скільки разів ловив себе на тому, що імпульс адресатом отриманий: “передавач” і “приймач” перебували на одній хвилі”, – підкреслював видатний тренер.

Восени 1996 року Лобановський погодився повернутися в київське “Динамо”. Тоді столична команда вперше за багато років просунулася в єврокубках.

Свій останній матч у європейському турнірі Лобановський виграв в Києві проти португальської “Боавішти“. А 7 травня 2002 року в Запоріжжі на останніх хвилинах матчу “Динамо” з місцевим “Металургом” легендарному тренеру стало погано. Лікарі тиждень боролися за його життя, але марно.

Всього в чемпіонатах СРСР Лобановський-футболіст провів 252 матчі і забив 71 м’яч. Він став срібним призером 1960-го, чемпіоном СРСР 1961 року, володарем Кубка СРСР 1964 року. За збірну Союзу провів два матчі, за олімпійську збірну – сім.

Зараз Валерій Лобановський залишається прикладом для людей, для яких невдачі були лише стимулом працювати наполегливіше і піднімати планку вище і вище.

Більше випусків програми “Изменившие мир” дивіться за посиланням.

Прямий ефір