Заморозка Донбасу: Якими будуть наслідки "нормандського саміту"

З моменту попереднього саміту в нормандському форматі пройшло три з гаком роки і змінилося два із чотирьох учасників формату. Але сьогодні розмова вперлася в ту саму стіну, яка зупинила Порошенка, Олланда, Путіна та Меркель в 2016-му у Берліні. Тому Зеленський не "привіз нам мир" з Парижу. І це, напевно, на краще

Тарас Паньо
Журналіст відділу міжнародної політики
Заморозка Донбасу: Якими будуть наслідки…
Фото: twitter.com/dimsmirnov175

Здається, в останні дні перед паризьким самітом як українська, так і російська сторона робили все можливе, аби "знизити градус сподівань" стосовно ймовірних результатів сьогоднішніх переговорів. І якщо подивитись на реальні результати самміту — то, загалом, їхні попередження були доречними.

Попри те, що "всі зібралися за столом і поговорили", потім змінили конфігурацію співбесідників, запросили посадовців і поговорили ще раз, повечеряли разом, і навіть дали спільну прес-конференцію, політичне врегулювання україно-російського конфлікту на Донбасі залишилось приблизно там, де було і вчора. У тому, що сторони не домовляться про виведення російських військ, не сумнівався ніхто. Так і трапилося. Дискусію про це, здається, ніхто всерйоз і не вів – все обмежилося заявою Зеленського. Яка, схоже, мала на меті допомогти йому у внутрішньополітичній ситуації і всі присутні чітко це розуміли. Так само ніхто всерйоз не говорив стосовно Криму.

Втім, список невдач тим тільки починається. Напевно, головний елемент гіпотетичного політичного врегулювання – проведення на Донбасі виборів за українським законодавством – вперся в непробивний бар’єр, створений акурат в момент підписання нормандських угод. Путін все так само наполягає на тому, що "місцеві вибори" слід провести на територіях, контрольованих сепаратистами та російськими військами. Легітимізувавши "продукти" цих виборів, як рівноправну частину українського самоврядування, та ще й з розширеними правами. Після чого, можливо, хтось комусь якийсь контроль над українсько-російським кордоном і передасть. Чи то "міліція ДНР" - "прикордонникам ДНР", чи хтось інший – комусь іншому. Це не так вже й важливо.

Зеленський, хоч і готовий до далеко більш істотних компромісів у справі примирення, ніж його попередник, таки розуміє, що за умов присутності іноземних збройних сил на Донбасі будуть не вибори, а якийсь фарс. І якщо він спробує цей фарс ухвалити, наступними можуть стати позачергові президентські вибори на решті території України. Тому жорстко вимагає виведення російських силовиків і передачі контролю над кордоном ще до свята народного волевиявлення.

Ця суперечність, за великим рахунком, виявилася фатальною для ймовірних домовленостей Путіна та Порошенка. І вона нікуди не зникла. Саме відсутність черговості виконання окремих пунктів, яку критикували ще в день прийняття Нормандських угод, продовжує грати все нові й нові лихі жарти з учасниками конфлікту. Принаймні, з тими, хто хоче цей конфлікт завершити. Тому й сьогодні сторони обмежилися тим, що "передали" вирішення цього питання в руки дипломатів. Які впродовж чотирьох місяців повинні "створити передумови для проведення виборів". За цим таємничим терміном може стояти що завгодно. Але на практиці, здається, немає рівно нічого.

Втім, якщо незгода стосовно цих двох ключових моментів нікого не здивувала, то наступні переговорні провали можна назвати сюрпризами. Зокрема, мова йде про фактично зірвані домовленості стосовно подальшого розведення військ. Себто миттєвого повторення досвіду "експериментальних" ділянок по всій лінії зіткнення, ніхто, звичайно, теж не чекав. Але рішення розвести війська тільки в трьох наступних "пілотних" точках впродовж наступних чотирьох місяців означає, що навіть за ідеальних умов таким темпом загальне розведення розтягнеться на десятиліття.

Здивував всіх якийсь уривчастий і суперечливий прогрес у переговорах стосовно транзиту газу. Бо, з одного боку, в російських ЗМІ з'являється інформація про досягнення якихось домовленостей, в той час як виконавчий директор "Нафтогазу" Юрій Вітренко абсолютно чітко стверджує, що переговори за участю президентів не принесли кінцевої домовленості щодо нового контракту. Додаючи іронічне про "ми домовилися, що будемо і далі домовлятися". І стверджуючи, що Україна від рішень арбітражу на свою користь не відмовлялася і відмовлятися не планує. Якщо все так і є в реальності, то виникає закономірне питання – а про що, власне кажучи, сторони домовилися?

Єдиним планованим і сподіваним проривом в цій ситуації можна назвати тільки згоду на обмін полоненими в форматі "всіх на всіх". А також активізацію діяльності місії ОБСЄ, що ніби як відважиться діяти навіть у темний час доби.

Наслідки вчорашніх переговорів, безумовно, стануть предметом різних, а часом – діаметрально протилежних оцінок, які залежатимуть від політичних преференцій тих, хто їх здійснюватиме. Але одну річ в цій ситуації можна сказати напевне. Переговори в черговий раз показали, що перспективи політичного врегулювання конфлікту на Донбасі наразі практично рівні нулю. Ні зміна влади в Україні та Франції, ні тиск санкцій США та ЄС на Росію – ніщо наразі не змінило баланс сил достатньо для того, щоб ситуація зрушила з мертвої точки.

Полонені, будемо сподіватися, повернуться додому ще до Нового року. Зон розведення, можливо, побільшає. І навіть інтенсивність вогню з часом, матимо надію, знизиться. Але жодного фактору, який би давав надію на те, що доля Донбасу якось відрізнятиметься від долі Придністров'я, Південної Осетії чи Абхазії, наразі не існує.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme