– Мамо, швидше біжи до мене! Зараз ти побачиш, що я знайшла! Мамо, ну це дивовижно! – молодша донька позвала Ніну Сергіївну. – Це фото нашої Олени. Ні, я знайшла їх не у неї на сторінці, а на сторінці у дівчини, яку вона вказала у своїх друзях.
Ніна Сергіївна зігнулася над комп’ютером доньки і побачила на фото свою невістку. Наче й нічого поганого там не було: фото в квітнику десь на ділянці заміського будинку, фото в гамаку в обнімку з шикарним пухнастим котом і подругою. А на одному фото їх Олена сидить за столом і наминає соковиту полуницю, а у неї на реках сидить пухнасте цуценя. І підписані фото – “На дачі”.
І все б нічого, але тільки саме таких фото Ніна Сергіївна ніяк не очікувала побачити. Покликала і свого сина Степана, чоловіка тієї самої Олени. І той був збентежений. Степан ще і ще раз переглядав фото, так і не зпромігшись навіть жодного слова сказати. Він не міг повірити в те, що бачить.
Степан одружився минулої весни, на початку квітня. І весь цей рік його рідні тільки у них і гостювали, а Олена зі Степаном до свекрухи ні ногою.
Олена – дівчина з міста. Вони з Степаном вчилися разом, потім одружилися, стали знімати однокімнатну квартиру. А Ніна Сергіївна живе в області, і все життя прожила в своїй хаті в селі. З квітником, садом і городом. Молодша дочка живе з ними, школу закінчує в цьому році, а син тепер самостійний.
Степан, коли навчався, постійно жив у гуртожитку, але у вихідні та на канікулах з святами завжди приїжджав до батьків. Особливо в гарячу пору. У батьків же і город великий, і сад. Руки потрібні. Навесні і восени завжди в селі так: родичі обов’язково приїжджають, щоб посадити картоплю, прибрати картоплю. Та й між цим справ вистачає: копати, сіяти, траву косити, полоти. Не дивлячись на великий шматок землі, площею в 50 соток, батьки тримали ще й домашнє господарство: кури, гуси, свині та корову.
У минулі вихідні Ніна Сергіївна зателефонувала Степанові, щоб поцікавитися: чи варто розраховувати їм на допомогу сина та невістки, адже вже весна, прийшла пора й городи посадити, а їм самим важко, допомога потрібна, щоб з усім справитися.
– Мамо, я приїду один, – сказав Степан.
– Я не можу приїхати, – голос Діани був сумний, коли вона вперше повідомила свекрам про проблеми, – у мене з дитинства алергія на багато рослин, на бур’яни, на деякі квіти. Та ще у вас в селі собака і дві кішки, на цих звірів у мене теж алергія. Повірте, я, звичайно б, рада допомогти, та я відразу задихатися починаю, швидку доведеться викликати.
– Ну так, значить так, – сказала стурбовано Ніна Сергіївна, – здоров’я дорожче. Ми без собаки і кішок нікуди: своє господарство. Гаразд, сиди в місті, самі з батьком приїдемо побачитися. Відтоді свекри самі постійно їздили до сина з невісткою.
Часто бачитися не виходило. Від курей, кози, городу далеко не поїдеш. Взимку теж турбот вистачало. А Оленка передавала з Степаном великі привіти, у свекром не показувалася: алергія ж, не можна. Чоловік приїжджав допомагати батькам один, але регулярно. Від’їздам в село до батьків молода дружина не перешкоджала. Адже Степан приїжджав додому з села з великими торбами, ледве вдвох затягували в квартиру.
Ось і в минулі вихідні Степан приїхав до батьків. Один.
– Я залишуся вдома, приберу, – проваджала його дружина. – Буду сумувати. Якби ти знав, як я хочу з тобою поїхати, повозитися на городі, допомогти твоїм батькам. Але не можна. У нас дівчата полуницю на роботу принесли недавно, я половинку ягідки відкусила, добре, що ліки були з собою.
– Навіть поплакала, – обурювався Степан, – і по телефону говорила, нудьгує дуже одна за мною. Думав вона одна там сидить в квартирі бідна. А вона у Світлани на дачі нудьгує. В обіймах з котом і собакою, з тарілкою полуниці і пишним різнотрав’ям і красивими квітами.
Ні, у Тані на дачі її батьки, так що про ревнощі і мови немає. Але навіщо було брехати про алергію буквально на все?
– А щоб рученьки білі не бруднити в землі в селі геть нічого не допомогла за стільки часу, зате передачі приймає справно і з радістю, – вже голосно сказала Степанові молодша сестра, – ледащо і брехуха.
– Я просто не хотіла нікого образити відмовою працювати на ділянці, – сказала Олена, коли сердитий Степан повернувся додому того вечора з села вперше з порожніми руками, – ну не люблю я городів. Тебе люблю, але роботу в селі ненавиджу. А у подруги я лише відпочиваю, у її батьків садівник є.
Відтоді Степан з дружиною не розмовляє. Спить на кухонному диванчику. свекруха радить синові нерозумну дружину пробачити.
– Тепер подумає тричі, перед тим, як збрехати захоче, – каже вона синові, – чого в сім’ї не буває. Так, білоручка, але я її за це не звинувачую. Росла не так, як ти, а сказати, що не хоче працювати побоялася, хоча ніхто б її не вкусив за це. Я ж розумна жінка і все розумію, у самої донька росте, колись теж невісткою для когось буде. Зате тепер будемо бачитися частіше, раз кішки, собака і полуниця їй не страшні, – в кінці вже розсміялася Ніна Сергіївна.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
