Привид Дмитра Табачника повернувся до Києва, або Хто посягнув на «тепле місце» Сергія Квіта?

Спекотної п'ятниці 31 липня на світ явилося інтригуюче Звернення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти з приводу намагань ліквідувати здобутки в реформуванні вищої освіти й відмовитися від європейської інтеграції України.

Попри закручену назву звернення має лише вітчизняних адресатів: чотирьох державних (президент, парламент, уряд, Рада національної безпеки та оборони) і двох громадських (студентів, роботодавців). Чомусь адресант проігнорував керівні інституції Європейського Союзу – раду, парламент, комісію.

Це не перша політична заява того ж «незалежного постійно діючого колегіального органу» протягом одного місяця. 15 липня агентство зверталося до Верховної Ради стосовно «руйнування мовного та освітянського законодавства України».

Непокоїв законопроєкт щодо навчання державною мовою, котрий заперечував «євроінтеграційні прагнення України».

Складається враження, що Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти є в нашій країні ледь не останньою барикадою супроти навали євроскептиків і поволі переродилось у Національне агентство захисту європейської інтеграції.

Наразі мовиться про законопроєкт, який «має на меті повернути деякі радянські практики, «новації» часів Дмитра Табачника в систему управління вищою освітою, а також ліквідувати Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти». Власне, в тому тексті ексміністр Табачник, згаданий двічі. Вдруге – з приводу присудження наукових ступенів атестаційною колегією міністерства освіти і науки.

Схоже, для голови агентства Сергія Квіта його попередник на посаді міністра освіти і науки Дмитро Табачник безвідмовно служить не стільки демонічною постаттю, скільки музою для натхнення, починаючи від «АнтиТабачної кампанії» в березні 2010 року. У ній  Квіт, тоді президент Національного університету «Києво-Могилянська академія», взяв участь, а за чотири роки, наприкінці лютого 2014-го, замінив Табачника на чолі міністерства.

Кармічне дербі триває. Мабуть, Табачника забули б зовсім, якби не Квіт.

Та відкинемо емоційні пафосні пасажі в зверненні від 31 липня включно з присвятами Дмитрові Табачнику.

Чим воно насправді викликане?

Протестом проти положень законопроєкту виконувача обов'язків міністра освіти і науки Сергія Шкарлета про наділення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти статусом центрального органу виконавчої влади.

Новий та старий керівники Міносвіти, Сергій Шкарлет та Дмитро Табачник дійсно мають щось спільне

З якого дива протест?

Схоже, Сергій Квіт стурбований, що втратить високооплачувану посаду. І ласий шматок «євроінтеграційної» роботи. Тож він проти й збереження за міністерством розпорядчих і контрольних функцій стосовно спеціалізованих учених рад для захисту дисертацій та присудження наукових ступенів, що за кілька місяців, від 1 січня наступного року, мали б відійти агентству. При цьому за взірець рекламується досвід країн Європейського Союзу і Північної Америки, а протиставляється російський.

Чим зумовлена поява законопроєкту Сергія Шкарлета? Звісно, не тим, що Україна – не Росія. І не уявними підступами Дмитра Табачника, що вписаний у звернення всує, не доречі.

Річ у тому, що Національне агентство з питань запобігання корупції 28 травня 2020 року винесло припис прем'єр-міністрові Денисові Шмигалю щодо невідповідності законодавству організаційно-правового статусу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та Національного агентства кваліфікацій. Адже делегування їм повноважень на реалізацію державної політики вимагає закріплення за ними статусу центрального органу виконавчої влади.

Скани цього чотиристорінкового припису з пізнішим листом-вимогою до глави уряду прозвітувати про його виконання оприлюднив на своїй сторінці у «Фейсбук» голова громадської ради при міністерстві освіти і науки Микита Адреєв 20 липня.

Чому ж тоді рутинне усунення законодавчих колізій подається таким, що відбувається «за рахунок українських реформ у вищій освіті та руйнування євроатлантичної інтеграції України»?!

А от саме Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти за головування Сергія Квіта по-взірцевому діє незалежно, прозоро, в правовому полі?

Факти заставляють сумніватися.

Зустріч з головою Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Сергієм Квітом в Ужгородскому національному університеті. Січень 2020 року

Відповідно до електронної декларації в 2019 році Сергій Квіт отримував заробітну плату за основним місцем роботи (Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти; Національний університет «Києво-Могилянська академія») і за сумісництвом (Чорноморський національний університет імені Петра Могили; Національний університет «Києво-Могилянська академія»). Він зазначив дохід і від підприємницької діяльності (громадські організації «Елібукр» та «Євроатлантичний курс», міжнародний фонд «Відродження»).

Тож про яку європейськість, незалежність, неупередженість агентства мовиться, коли його голова одночасно в кількох закладах вищої освіти отримує платню? Крім того, ще й входить до складу наглядових рад інших університетів? Достатньо заявити про конфлікт інтересів, не голосувати при ухваленні й так позитивних рішень про акредитацію освітніх програм своїх роботодавців?

Зарплата голови агентства ледь не вдесятеро перевищує оплату праці пересічного науково-педагогічного працівника в закладах вищої освіти (це по-європейськи?), якість яких забезпечує «колегіальний орган» із чималими видатками і спецфондом. І наскільки внаслідок отих «капіталовкладень» зросла якість вищої освіти в Україні? Можливо, просто придумали зручну годівничку для відставних міністрів-«євроінтеграторів»?

Наступне. Чи діє вказаний «колегіальний орган» у правовому полі? Питання радше риторичне. Сам же Квіт у 2015–2017 роках усіляко доклався (теж не без «антиТабачної» риторики), щоби новостворене Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти не працювало належним чином. Не про тепле місце для себе старався? Це не шкодило євроінтеграції?

Окружний адміністративний суд міста Києва 29 травня 2020 року визнав протиправними і скасував рішення членів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти про обрання Квіта головою та його заступників.

Вельми показово, що те «виборче засідання» відбулося 21 січня 2019 року не у встановлений спосіб і порядок, зокрема без належного ведення та реєстрації протоколу і рішень!

Судовий вердикт спричинив надміру бурхливе реагування з переходом на особистості за підписом «Прес-центр Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти». Однак у тому агентстві такого підрозділу просто нема. Показовий штрих.

Що далі? Апеляційну скаргу голови агентства Сергія Квіта розгляне Шостий апеляційний адміністративний суд 23 вересня цього року. Зачекаємо.

Нині Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти скоріше нагадує госпрозрахункову контору, що встановила монополію. Накопичилося доволі претензій до його галузевих експертних рад через їхні порушення при акредитації освітніх програм і надумані бюрократичні перешкоди, що повертають радянські (совкові) часи під завісою розмов про реформи та євроінтеграцію. Не дивує навіть несподівана заміна позитивних експертних висновків негативними і навпаки.

Галузеві експертні ради часто-густо абсолютизують дрібні несуттєві огріхи для відмов або надань умовної акредитації терміном на один рік. Потім державний заклад вищої освіти повинен для проформи проводити тендери і знову перерахувати агентству загалом понад 63 тисячі гривень за кожну спеціальність відповідно до проведеного ним же розрахунку.

Це своєрідний непрямий податок із кишені науково-педагогічних колективів. Усе настільки «прозоро», що в Європі важко аналогів знайти. Приміром, у Німеччині для проведення акредитації заклад вищої освіти може самостійно обрати одну з десяти конкуруючих між собою недержавних агенцій. В Україні ж на ринку подібних послуг розкошує монополіст…

Чого-чого, а в Україні не бракує ні сторожів європейської інтеграції, ні підприємливих чиновників, які наловчилися перекладати свої страхи і провини на плечі попередників.