fbpx

Про свій приїзд ми повідомили доньці, коли вже прибули на місце. Вона затримувалася на роботі, тому просто назвала адресу і сказала, що вдома нас зустріне Валерій. Коли ми зайшли в квартиру, побачили весільні фото. Виявляється, донька вийшла заміж, а нас з чоловіком на своє весілля не запросила

Варвара у нас єдина донька і ми з чоловіком все життя намагалися дати їй все найкраще, а у відповідь отримали лише її зарозумілість і не дуже шанобливе ставлення до нас. З самого дитинства вона мала схильність до красивих речей. Ми цього раділи, вважали, що дочка виросте і вирветься з нашого села, піде в люди, так би мовити.

Коли дочка вчилася в школі, займалася додатково з вчителями, щоб вступити до університету. Школу закінчила з відзнакою, поступила в престижний столичний університет. Навчання давалося їй дуже легко. А от нам з чоловіком легко не було.

Гроші нам доводилося дуже економити, щоб дати більше дочці, адже вона молода і багато чого хочеться. Для нас завжди було важливо, щоб наша дівчинка ні в чому не потребувала і не відчувала себе обділеною, в порівнянні з однокурсницями. Нам це вдавалося, наскільки було можливо.

Поки вона вчилася, познайомилася з забезпеченим чоловіком. Одружений не був. Ставився до доньки добре. Спочатку нам було страшнувато, але потім звикли. Дочка в кожен свій приїзд багато нам розповідала про Валерія. Так ми його заочно і полюбили. Після закінчення університету наша дівчинка влаштувалася на хорошу роботу. Так і залишилася жити у столиці. Наречений, звичайно, допоміг.

Але ми іншого від нього і не чекали. Адже, за розповідями дочки, він дуже дбайливо до неї ставився. Нас це тільки радувало. Ми довго чекали повідомлення про заручини. Але, на жаль, так і не дочекалися. На наші запитання, в чому ж справа, наша дівчинка тільки відмовлялася і відразу ж переводила розмову в іншу сторону.

Пізніше ми почали просити познайомити її нареченого з нами. Але і ці наші прохання залишалися без уваги. Не хвилюватися з цієї причини ми не могли, адже наша 24-річна донька живе в столиці з чоловіком, про якого ми зовсім нічого не знаємо.

Ми вже почали з чоловіком підозрювати щось недобре. Ну як можна, кілька років зустрічатися з дівчиною і не познайомитися з її батьками! Хотіли вже самі поїхати в столицю і побачити його на власні очі. Так і вирішили з чоловіком зробити. В один прекрасний день ми вирушили в гості, прихопивши з собою гостинців.

Про свій приїзд доньці повідомили, коли вже прибули на місце. Вона затримувалася на роботі, тому просто назвала адресу і сказала, що вдома нас зустріне Валерій.

По приїзду, двері нам відкрив господар будинку. Валерій сподобався нам відразу – красивий чоловік, вихований і порядний. Він відразу зрозумів, хто ми такі, бо Варвара встигла його попередити по телефону. Запросив до хати. Роздягнувшись, ми пройшли у велику кімнату. Вона була дуже красивою.

І раптом ми побачили весільне фото. Фото нашої дочки і Валерія. Нас, як крижаною водою, облило. Ми кілька хвилин не могли ні слова вимовити. Так значить, весілля вже відбулося? На наш німе запитання, зять теж здивовано сказав: «Так ви ж самі відмовилися приїжджати на весілля!».

Ось це справи! Дожили. Рідна дочка приховала від нас власне весілля! Коли наша дівчинка повернулася, її здивуванню не було меж. Вона відразу ж зрозуміла, що фото ми вже бачили і все знаємо. Відпиратися не стала. Відразу зізналася, що їй було просто соромно запрошувати нас на це свято, бо ми з села!

Додому ми поверталися з важкістю на душі, я ніяк не могла зрозуміти, чому Варвара нас соромиться. Так, ми родом з села і, можливо, не маємо вишуканих манер, але ми любимо свою доньку і завжди намагалися дати їй все найкраще. Ми б і весілля зробили велике, як у людей. А то вони посиділи в компанії друзів і на тому все.

Фото ілюстративне – ispovedi.

You cannot copy content of this page