Сама я народилася в невеликому містечку і завжди мріяла поїхати в столицю, щоб мати краще і яскравіше життя. Але так склалася доля, що я вийшла заміж за місцевого хлопця, народила двох чудових доньок, і моє бажання про переїзд з маленького містечка в столицю так і не здійснилося, а залишилося лише мрією.
Коли старша дочка вирішила продовжити навчання в столиці, ми з чоловіком підтримали її і зраділи. Вона була відмінницею, розумною і порядною дівчиною і нам хотілося, щоб у неї було щасливе майбутнє, а не таке звичайне життя, як у нас. Після від’їзду доньки ми дуже сумували і нудьгували за нею. Молодша дочка теж сумувала разом з нами, бо вони були дуже дружні і часто проводили час вдвох.
У фінансовому плані нам було непросто на той час. Доводилося на всьому економити, обмежувати в чомусь нашу молодшу доньку. Але ж ми розуміли, що хороша освіта дозволить старшій доньці знайти хорошу роботу в будь-якому місті і не повертатися в наше маленьке містечко. Може через якийсь час вона допоможе своїй молодшій сестрі теж з переїздом до столиці і з пошуком хорошої роботи.
Дочка постійно дзвонила і розповідала, що задоволена і переїздом, і навчанням, і новим знайомствам.
Я просила її приїхати влітку додому, провідати нас з батьком, щоб побачитися і поспілкуватися. Але у неї постійно справи і турботи свої там. Вона також поділилася зі мною новиною, що зустрічається з чоловіком, на вісім років старший за неї. У мене були якісь незрозумілі думки з приводу цих відносин. З одного боку, я була рада, що чоловік зі столиці. Але з іншого – він значно старше. Я хвилювалася за свою доньку.
Ми так хотіли зустрітися зі своєю дочкою, але вона була заклопотана своїми особистими турботами і новими відносинами. Гроші ми їй так і продовжували відправляти раз в три місяці, відмовляючи собі багато в чому.
Після закінчення навчання дочка влаштувалася на хорошу роботу. Що стосується мене, я була щаслива. Моя мрія здійснилася. Нехай не я, але моя рідна донечка поїхала з маленького містечка і успішно влаштувалася в столиці.
Дочка приїхала до нас на два тижні в гості. Це була вже доросла, доглянута, молода жінка, яка звикла жити без нас. Нам було дуже сумно усвідомлювати, що це вже не маленька дитина, яка потребує батьків. Її манера поведінки, слова говорили про те, що вона вже виросла і приїхала лише тому, що ми про це просили.
Через рік вона вийшла заміж і повідомила нам про це, лише після весілля. Дочка посоромилася нас навіть запросити на своє одруження. Наша дівчинка просто подзвонила і поставила нас перед фактом, що тепер вона заміжня жінка. Чому вона так вчинила? Дочка знає, що ми на всьому економили, щоб дати їй освіту і допомогти переїхати в столицю. З рідною сестрою вона перестала взагалі спілкуватися. Лише зрідка запитає, при телефонній розмові “ну як там сестра”?
Що мені дав переїзд доньки в інше місто? Чоловік дуже сумує за своєю дитині, адже в минулому вони були дуже близькі. Я була суворою по відношенню до неї, а вони завжди дружили і спілкувалися з будь-якого приводу. А тепер вона соромиться нас? Не хоче знайомити зі своєю новою сім’єю, ми досі жодного разу ні зятя, ні сватів своїх не бачили. Так прикро і сумно від цього. Як вчинити в ситуації, що склалася?
Що ми зробили з чоловіком не так?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
