Ми з чоловіком живемо з його бабусею. І мене надоїли тітка чоловіка зі своїм сином. Двоюрідний брат чоловіка одружений, має дитину. Він то працює, то не працює. Його дружина з матір’ю – такі ж.
Бабуся хворіє, їй потрібні ліки, а ці дорослі постійно їй дзвонять і плачуться, що грошей немає. Бабуся, по доброті душевній, їм майже всю пенсію віддає. Зате коли бабусю треба в лікарню звозити – просити у них марно, кажуть:
– Ви ж з нею живете, це ваша турбота.
Якось приїжджаю додому, стоїть один холодильник. Вранці на роботу йшла – два було. Чоловік у бабусі запитує, де він, бабуся відповідає:
– У Лідочки холодильник зламався, грошей немає новий купити. А у нас два було, ось я їй один і віддала. Чого жаліти.
Це у мене було два холодильника, у мене. Мої особисті власні два холодильника на моїй кухні! То вона посуд їм віддасть, то вони в гості приїдуть – половину морозилки їм вигребе, з собою збере. Надоїло. За фактом, ми з чоловіком утримуємо не тільки бабусю, але і всіх її нащадків.
Живемо ми з нею не через спадщину. Навпаки, це вона живе у нас вдома. А бабусина квартира, кілька років тому була переписана на двоюрідного брата чоловіка.
А той, щоб банк через не виплачений кредит не забрав, подарував її своїй дружині. Як тільки ця дружина стала стала власницею квартири, бабусю відразу сплавили до нас, як кошеня викинули. Навіть не попередили, просто привезли і все.
Треба було бабусі апарат слуховий поміняти. Вона грошей накопичила, а дочка її розповіла чергову жалісливу історію про безгрошів’я, бабуся їй всі гроші і віддала. Ми з чоловіком купили її апарат цей самі.
Я зателефонувала тітці чоловіка, присоромити її. У 50 років випрошувати гроші у своєї старенької матері – це, як мінімум, некрасиво. А вона мені просто нахамила.
Місяць тому приїхали ми з чоловіком додому, а там ці гості сидять. Мене це не здивувало, адже бабуся з ранку пенсію отримала. Вони відразу збиратися почали, три пакети моїх продуктів добра бабуся їм з собою зібрала.
У мене просто здали нерви. Я відібрала у них їжу і заборонила їм з’являтися на порозі нашого дому. Хочуть, щоб бабуся їх спонсорувала – нехай до себе забирають.
Вчора у бабусі знову пенсія була, самі вони не поїхали. Подзвонили моєму чоловікові, щоб він привіз до них бабусю: «На півгодинки все. Тільки нехай гроші з собою візьме». Чоловік відмовив, його все це теж дістало.
Бабуся образилася, що мій чоловік її до улюбленого онука не повіз, подзвонила тому, попросила забрати її до себе жити. Той зробив вигляд, що її не чує, трубку кинув і не бере більше.
А бабуся з учорашнього дня плаче, з кімнати своєї не виходить. Шкода її дуже, прикро за неї, що дочка з онуком так споживацьки до неї відносяться. Допомогти я їй, на жаль, нічим не можу. Я ж не можу змусити цих людей любити бабусю.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
