Не думав, що мене спіткає така життєва ситуація, але, на жаль.
Після освідчення і такого омріяного “так”, я влаштувався на ще одну роботу – на святкування весілля потрібна чимала сума. Через це ми з Іринкою дуже рідко бачилися. Того дня я взяв собі вихідний, а ось Ірину, навпаки, викликали на роботу додатково. Вона працювала барменом у кав’ярні. Я валявся на ліжку, як пролунав дзвінок на телефон – Ірини телефон. Вона випадково залишила його у ванній кімнаті.
Познайомилися ми з Іриною ще в університеті, ми вчилися на 3 курсі на одній кафедрі. Спочатку було просто спілкування, яке поступово переростало у щось більше.
Ми проводили дуже багато часу разом, ми думали, що знайшли один одного і залишимося до кінця наших днів, я відчував себе найщасливішою людиною на планеті.
Минув ще рік, ми закінчили університет і переїхали в квартиру, яку залишили мені мої батьки. Після універу я відразу влаштувався працювати за спеціальністю, Ірина підробляла на дрібних торгових точках.
У такому руслі наше життя і тривало, минуло близько 4-х місяців, і ми з Іриною вирішили одружитися, я ніяк не хотів втратити Ірину, і думав, що весілля остаточно закріпить наші відносини.
Ірина погодилася, і ми почали потихеньку готуватися до весілля. За ці 3 місяці я повністю занурився в роботу, заробіток став набагато більше, тому з Іриною я менше проводив часу, вона на мене сильно ображалася.
Залишалося буквально тиждень до весілля, я як взяв відпустку, тому відпочивав удома. Вранці я провів Ірину на робота, вона підробляла в кав’ярні, а сам впав на ліжко і залип в соціальних мережах.
Як раптом задзвонив телефон, тільки не мій, а Ірини, мабуть забула вранці його. Я взяв телефон і побачив невідомий мені номер, без задньої думки я взяв слухавку, а по той бік телефону я почув чоловічий голос “Привіт, Ірино! Ти де?” – я трохи розгублений відповів, що це не Ірина, а її хлопець.
Хлопець вибачився і поклав слухавку. Від цієї всієї ситуації у мене було невелике здивування і хвилювання, чому якийсь чоловік телефонує Ірині, може колега, може начальник, заспокоював я себе.
Хоч я повністю і довіряв Ірині, але все-таки вирішив подивитися її профіль. Від побаченого у мене затремтіли руки, зайшовши в профіль фейсбуку і побачив там листування з якимсь Антоном, з яким вона познайомилася 2 місяці тому. Як раз в той час, коли я був занурений в роботу.
Занурившись в їх листуванні, я побачив як Ірина відправляла йому свої цікаві світлини. Тільки я не розумів, навіщо Ірина це все робила. Вона писала Антону про мене, і говорила що наші відносини зберігає тільки моя квартира не більше.
Я дуже сильно засмучений після побаченого, я не хотів нічого спільного мати з Іриною, тому я теж вирішив їй підготувати “сюрприз”. Я вирішив зробити вигляд, що я нічого не знаю і просто чекав дня весілля.
Довгоочікуваний день. Ми приїхали до РАЦСу, була велика кількість гостей, всі наші родичі, друзі. За їх обличчями було видно, що вони дуже раді за нас…
І настав той момент, коли ми стоїмо з Іриною перед реєстратором шлюбу, і вона запитує у Ірини, чи згодна вона взяти в законні чоловіки (ПІБ) – вона відповіла “Так, згодна”.
Далі подібне питання задають мені, я відповів “Ні” – розвернувся і пішов. Ви б бачили обличчя всіх відвідувачів, в РАЦСі почалася метушня, всі не розуміли, що відбувається.
А я вже в цей час їхав додому збирати речі для Ірини. Я витягнув всі її речі за межі своєї квартири, і назавжди забув про неї.
Я розповів цю ситуацію своїм батькам, вони відповіли, що я вчинив занадто – можливо це і так, але мені вже все одно.
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
