Валентина вже давно заміжня, ось уже 10 років, як з чоловіком в шлюбі живуть. І чоловіка свого любить, і син у них 9 років є. І з роботою все добре останнім часом: отримують Валентина і її чоловік Михайло за нинішніми мірками дуже навіть хорошу зарплату. Жити б, та радіти. Але не виходить особливо у них.
Подруги дивуються, мовляв, заміж ти вийшла добре. Мама твого Михайла тепер на пенсії, за сином вашим вона доглядає, не сперечаєшся ти з нею, відносини у вас хороші, живете мирно. Краще народжуй вже друге дитятко, раз є матеріальна можливість і є куди.
Матеріальна можливість, звісно, є. І дві машини хороших в подружжя. І в відпустки літають влітку, а іноді і серед зими, якщо є бажання, і одягаються непогано, і харчуються вони ситно і різноманітно, багато сімей не бачать і того на столі.
А ось з тим, що їй є, куди народжувати другу дитину Валентина посперечалася б, та не всі розуміють її чомусь.
– Не можу я так більше, – зізналася Валентина якось рідній сестрі матері, єдиному близькій людині, яка залишилася у неї з її родини, – там все не моє. Катерина Павлівна вона дуже хороша. Але не хочу я ні зайвих очей, ні зайвих вух. Та й так, якщо просто подивитися: життя наше – складна штука, сьогодні зможемо спокійно разом жити, а завтра я куди, якщо я комусь не вгоджу?
Після весілля, перший час Валентина була задоволена життям з мамою Михайла: велика трикімнатна квартира, у них окрема шикарна кімната, потім Катерина Павлівна перебралася до просторої вітальню, поступившись своєю маленькою спальнею новонародженому онукові, синочкові Валентини та Михайла.
Гроші в ремонт вкладають, їздять відпочивати за кордон. На початковий внесок, щоб взяти собі двокімнатну квартиру в кредит, гроші у них є. Іншу суму вони б теж назбирали за років 5 і все було б добре у них, мали б свій дах над головою.
Вся справа в тому, що Михайло змінювати в своєму житті зовсім нічого не хоче. У перші роки шлюбу він був проти оренди житла з маленькою дитиною і однією зарплатою, все боявся, що не зможе утримувати сім’ю один. А тепер і дохід виріс, і син. Тільки чоловік Валентини все одно проти того, щоб збирати гроші на своє житло, адже він єдиний син і мамина квартира дістанеться йому.
– Що тебе не влаштовує? – каже Михайло Валентині. – Ні слова мама поганого не сказала нам. Чим нам погано живеться? Купуємо, що хочемо, світ подивилися. З кредитом так не вийде ніколи. Та й навіщо кредит? Я один-єдиний син.
– Твоє, – заперечує Валентина, – але не моє. Якщо щось трапиться між нами мені куди йти? На вулицю? Або син виросте, одружується, а я буду вже і зі свекрухою, і з невісткою одну кухню ділити? Так, у нас з твоєю мамою хороші відносини. І вона навіть перед тобою за мене завжди слово добре скаже, коли ти незадоволений. Але я не хочу, розумієш, не хочу, щоб їй доводилося щось нам говорити, коли ми сперечаємося, не хочу думати чи тихо ми говоримо, чи твоя мама щось чує. Я хочу жити так, щоб вона не чула наших розмов, наших непорозумінь не бачила і не втручалася постійно. Я весь час живу з оглядкою і я втомилася. Нехай економити доведеться, але це буде вже щось моє. Я буду відчувати себе впевненіше. Ти хочеш другу дитину, а я не хочу так.
Михайло віджартовується, каже, що він розлучатися не збирається, що Валентина у нього єдина і все у них буде добре. А її думки наче не чує.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.