fbpx

Олена з чоловіком взяли на себе всі клопоти після народження внучки, а дочці сказали: – Ти зовсім молода, тобі вчитися треба, кар’єру будувати, сім’ю створювати, – займайся собою, а ми Ірочку будемо ростити і виховувати, а потім ти її забереш. Дочка і так не дуже-то тягнулася до своєї дівчинки, а після пропозиції батьків і зовсім перестала цікавитися дитиною

Думаю, цю історію вже можна розповісти: пройшло чимало часу, і ми давно живемо за різними адресами.

Кілька років тому ми жили в звичайній панельній п’ятиповерхівці; майже всіх сусідів знали по іменах. Весілля, переїзди, скандали, – одним словом, радощі й прикрощі траплялися на наших очах.

Якось суботнього дня в сусідній під’їзд стали носити речі: з’явилися в нашому будинку нові мешканці. Чоловік з жінкою, дуже симпатичні і доброзичливі, і з ними гарненька семирічна донька. Буквально через пару днів дівчинка подружилася з усією дітворою у дворі. Іноді вона хвалилася, показуючи на нові черевики:

– Це мені моя «інша мама» подарувала.

Бабці, які сиділи біля під’їзду, відразу починали фантазувати з приводу «іншої мами», вважаючи, що батьки дівчинки не рідні і що вони її удочерили. Ну майже, це було правдою.

Олена і Віктор – батьки Ірочки – освоївшись, подружилися з нами і розповіли свою історію. Коли вони жили за старою адресою, дочка Аня чекала дитину в п’ятнадцять років. З дитинства Олена і Віктор їй багато дозволяли, балуючи єдине дитя.

Занадто рано вона стала дружити з хлопчиками, в результаті – дитина, коли їй ще не виповнилося й шістнадцяти. Олена з чоловіком взяли на себе всі клопоти після народження внучки, а дочці сказали:

– Ти зовсім молода, тобі вчитися треба, кар’єру будувати, сім’ю створювати, – займайся собою, а ми Ірочку будемо ростити і виховувати, а потім ти її забереш.

Дочка і так не дуже-то тягнулася до своєї дівчинки, а після пропозиції батьків і зовсім перестала цікавитися дитиною. Закінчила школу і, вступивши до інституту, виїхавши в інше місто. І все. Додому вона майже не приїжджала, тільки переклади грошові від батьків отримувала. Після захисту диплома і зовсім перестала з’являтися.

І ось тепер, виходить, молоді бабуся з дідусем стали мамою і татом рідний внучці. Вони б і раді дочка Аню побачити і віддати їй Ірочку, щоб дитина з матір’ю росла, але тільки вона не з’являлася в батьківській хаті.

Їй постійно заважає: то робота, то жених, то ще якісь причини. А Ірочка бачить фотографії матері і постійно питає про неї. І оскільки Олена і Віктор для внучки стали мамою і татом, то справжню матір вона називала «моя інша мама».

І бабуся з дідусем намагалися, щоб дівчинка не забувала про матір і дарували їй на день народження і на свята речі та іграшки, пояснюючи, що нібито це інша мама подарувала, відправивши посилкою.

У школі Іра була відмінницею, ходила в музичну школу і до 14 років стала милою, вихованою панянкою. І тут несподівано приїхала Аня – «інша» Ірина мама. Це була висока струнка дівчина з довгим світлим волоссям, помітно одягнена і з модним макіяжем. І перше, що зробила Аня – звинуватила батьків, що вони відібрали у неї доньку, скориставшись її малоліттям.

Олена заливалася сльозами, картала себе, що повністю звільнила колись дочку від виховання своїх дітей, Віктор пив таблетки від серця, а рідна дочка стояла на своєму: «Відібрали дитини силою».

А що ж Іра? А Іра, побачивши молоду красиву жінку, потягнулася до неї. І хоча дівчинка завжди називала свою бабусю мамою, шикарна блондинка, яка була біологічною матір’ю Іри, захопила підлітка. Вона із задоволенням виходила на подвір’я під ручку зі своєю «іншою мамою», гордо оглядаючись навколо, немов кажучи: «Подивіться, яка у мене молода і красива мама!»

Через тиждень Іра поїхала разом зі своєю «іншою» мамою. Олена і Віктор відразу якось знітилися і навіть постаріли. І не стільки від того, що внучка поїхала з матір’ю, а тому що розлучилися вони важко. Але мене найбільше здивувало і порадувало рішення Олени – воно було мудрим, але варто було їй чималих нервів.

Жінка не стала ні в чому звинувачувати дочку, не стала її дорікати і з’ясовувати відносини, вона писала їй повідомлення на телефон, дзвонила і завжди говорила тільки добрі слова дочці, запитуючи про Ірочку, бажаючи обом щастя.

Іра теж телефонувала бабусі: перші півроку все було добре, а потім дівчинка засумувала. Через рік Іра захотіла повернутися до бабусі. І знову «інша мама» звинуватила Олену, що вона розлучає її з дочкою. Олена металася між двох вогнів. Іра все ж приїхала до Олени і Віктора:

– Все-таки вона і правда «інша» мама, – сказала Іра бабусі, – а ти моя сама справжня мама, я вас з татом-дідусем дуже люблю.

Олена була рада, що внучка повернулася, але одночасно засмутилася тим, що знову засмутилися  відносини з дочкою. І знову Олена терпляче стала писати і телефонувати дочці, умовляючи приїхати, а Іруру переконувала, що Аня – її мама і що вони повинні спілкуватися.

Потім ми всією родиною переїхали жити в інший район міста. Зустрівшись через кілька років з Оленою, дізналися, що у внучки Ірочки і у дочки Ані все ж налагодилися відносини і тепер вони дуже дружні.

Їхні стосунки більше схожі на відносини старшої сестри з молодшою, але видно, що вони люблять один одного. І найголовніше, що Аня перестала звинувачувати батьків, що вони «відібрали» у неї Іру; тепер вона частенько приїжджає до батьків і насолоджується батьківською любов’ю – такий терплячою і згасає.

Дізнавшись, що у Олени в родині тепер все добре, як-то легко стало на душі. Хороші люди заслуговують щастя! Все-таки молодець Олена, що так терпляче налагоджувала відносини з дочкою, розуміючи, що поки є можливість щось виправити в житті, треба боротися до кінця, щоб рідні серця були разом.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page