Заміжня вже два роки, дитині зараз 9 місяців і стосунки з чоловіком залишають бажати кращого. Останній тиждень чудова ілюстрація наших відносин – ми з дитиною самі по собі, а він сам по собі.
Раніше, до появи дитини, ми розважалися разом, були спільні захоплення. Але після появи сина логічно, що жити тим самим життям вже не вийде. Ми тепер батьки і наше життя мало змінитися. Моє змінилася, а ось чоловік вважає, що в нього все нормально, і нічого змінювати не потрібно.
Допомоги від нього не допросишся, він завжди зайнятий чи втомився. Після роботи приходить, їсть щось, а іноді й не їсть, бо дорогою заскакує кудись перекусити, і сідає грати в комп’ютерні іграшки чи дивитися фільми.
Раніше ми так і жили, тільки робили це разом. Я розраховувала, що й далі ми займатимемося всім разом, адже ми чомусь побралися і дали життя дитині. Але чоловікові це все нецікаво.
У вихідні від нього користі теж немає. Та й самого його не буває. Спочатку він половину дня спить сном праведника, а потім йде гуляти, зустрічатися з друзями, на концерт, ще кудись. У такі місця, де ми з дитиною будемо зайвими. Пояснення в нього завжди одне “а що, я мушу постійно біля тебе сидіти?”.
Та не повинен, звичайно. Тільки ось мені б допомога зовсім не завадила б. А то все на мені – прибирання, приготування їжі, дитина. Це важко. Особливо коли дехто відпочиває і взагалі у нашому із сином життя не бере участі.
Минулої п’ятниці мене все дістало. Сиділа я на кухні, гойдала сина, який плакав і не хотів злазити з рук, дивилася на залиту супом плиту і думала – а воно мені все навіщо треба? У мене вдома чоловік чи кіт, який гуляє сам собою?
Доготувала їжу, яка була на плиті, навела лад, зібрала речі та викликала таксі. Батьки, звичайно, дуже здивувалися, побачивши мене з сумками на порозі, але нічого випитувати не стали, дякую їм за це. Я чекала дзвінка в п’ятницю, в суботу, а потім вирішила, що він вважав за краще зробити не дзвонити першим. Та й Бог йому суддя. Я вже рішуче налаштована на розлучення.
Я чекала чого завгодно, навіть того, що з ним уже живе його нова любка якась. Але чоловік примудрився мене здивувати. Він у вівторок увечері зателефонував і обурено так поцікавився, де я взагалі вештаюсь весь день. Весь день, патички ялиночки!
Виявляється, він занедужав і не пішов на роботу, тому й помітив, що нас із сином цілий день немає вдома. Та й їжа якось у холодильнику не оновлюється, машинка не дзижчить, я не бігаю – звичних декорацій та звукового супроводу немає. І він вирішив, що я з ранку кудись побігла і досі не повернулася.
І смішно, і сумно. Я чоловікові нічого пояснювати не стала, просто оголосила, що подаю на розлучення. Не бачу жодного шансу налагодити стосунки після такої демонстрації його ставлення до мене та дитини. Якби він не занедужав і не провів удома весь день, то задався б питанням, куди я поділася, тільки коли в будинку вже смітник утворився, а чистий посуд і одяг скінчився. Про сина, швидше за все, не згадав би взагалі.
Мама каже, що я поспішаю і що декому до ролі батька і голови родини звикнути потрібно. А мені здається, що це або є, або його немає. А помітити, що дружини немає на четвертий день це занадто, чи не так?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
