Нещодавно мене перевели на нову посаду, старшим адміністратором зміни. Серед численних обов’язків, які на мене поклали, є одна не найприємніша – рекламація на наш товар.
Одна з таких «розмов» мені запам’яталася надовго. Підходить акуратна молода дівчина, в руках наш фірмовий пакет і складений удвоє чек, очевидно, вона його тільки витягла з гаманця. Більшість відвідувачів чеки одразу викидають або зминають у кишенях, а тут – прямо ідеальний стан.
Дівчина простягає мені пакет та чек:
— Зробіть повернення товару і поверніть, будь ласка, гроші.
– Доброго дня! Що трапилося?
Пакет поки не беру, сподіваючись переконати дівчину не повертати товар, як цього вимагає моя посадова інструкція.
— У вашому супермаркеті якась дивна картопля…
— Вам зважили зіпсовану картоплю?
– Ні, я взяла розфасовану, але вона для смаження не підходить.
З цими словами дівчина витягла з пакета ще один, у якому було запаковано чотири невеликі червоні буряки. Один із коренеплодів був очищений і злегка обрізаний.
— Чоловік сказав, що ця картопля не підійде для смаження.
Делікатністю чоловіка я була просто вражена, не думаю, що він теж не в змозі відрізнити буряки від картоплі. Жаль, що дівчина не прочитала на чеку, за що вона заплатила гроші, хоча, цілком можливо, подумала б, що це назва сорту картоплі.
Я прийняла товар, зателефонувала на касу, і молода господиня пішла отримувати свої гроші. Коли вона відійшла досить далеко, мої колеги, що були поруч, просто зігнулися від сміху, який ледве стримували, поки відвідувачка була біля стійки адміністратора.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
